культуру суспільства, як суто «духовний процес». Представники символічного інтеракціонізму розглядають соціалізацію як процес засвоєння індивідом системи соціальних ролей, що відбувається в первинній групі шляхом «прийняття ролі іншого». Інші теоретики трактують соціалізацію індивіда як перехід від суто біологічного до соціальних етапів розвитку, розуміючи під соціалізацією процес навчання, адаптації. Дуже поширеним є визначення процесу соціалізації, за яким він трактується як сукупність всіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей, які дозволяють йому функціонувати в якості члена суспільства. Це двохсторонній процес, що включає в себе з одного боку засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище; а з другого – процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. Людина не просто засвоює соціальний досвід, але і перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації. Розуміння взаємодії людини з суспільством при цьому включає в себе розуміння в якості суб’єкта розвитку не лише людину, але і суспільство. При такій інтерпретації поняття соціалізації досягається розуміння людини одночасно як суб’єкта, так і об’єкта суспільних відносин. Насправді суспільні відносини своєю дією перетворюють природні функції в соціальні, ставлячи їх на службу суспільному розвитку. Таким чином, соціальне не знищує біологічного , воно знімає біологічне в людині, вводить його в нові системи зв’язків і відносин, підпорядковуючи якісно новим законам соціальної форми руху.
Науковий підхід до характеристики взаємозв’язку «соціального» та «індивідуального» в розвитку людини передбачає розуміння особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми та соціальними групами. При цьому поняття «соціальне» охоплює умови життєдіяльності людини в суспільстві, особливості суспільних відносин, характер виробництва і соціальних інституцій, специфіку системи виховання, поширення інформації, які визначають і у свою чергу визначаються соціальною активністю індивіда, його творчою самодіяльністю. Отже, людський індивід у своєму життєвому розвитку відтворює досягнення історії людської культури та цивілізації. І процес цей є якісно своєрідним і суттєво відрізняється від онтогенезу тварин: властивості, що склалися в результаті еволюції тварин, визначаються морфологічними особливостями організму, які в змінах спадково фіксуються. Досягнення розвитку людини фіксуються в результатах її діяльності, у створених нею знаряддях виробництва, в мові, у наукових доробках, творах літератури, мистецтва тощо.
З моменту народження людина перебуває у світі собі подібних, у соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних умовах; серед предметів, наповнених людським змістом, що мають соціальні функції. Нею використовуються предмети і засоби, створені історією людства, вона володіє мовою як соціально сформованим інструментом мислення, з допомогою якого засвоює загальнолюдський досвід і спілкується з іншими людьми. В цих процесах засвоєння людиною соціального досвіду й культури беруть участь зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання тощо. При цьому сама можливість сприйняття людиною світу реалізується лише в постійній взаємодії з іншими людьми, в результаті вивчення явищ, предметів, у процесі перетворюючої діяльності. Отже, при генетичній запрограмованості всіх притаманних людині біологічних особливостей, психіка людини не закладена в генах, риси людської психіки формуються за допомогою суспільно-практичної діяльності інших людей. Своєрідні індивідуальні особливості організму, детерміновані генетично, становлять не чинник, а лише необхідну фізіологічну основу, умову, але не причину розвитку людини як члена суспільства. Дані сучасної психології переконують у тому, що необхідні якості особистості можуть бути сформовані в кожної здорової людини в процесі організації її життєдіяльності за будь-яких природних особливостей нервової системи. Тобто всі психічно здорові люди здатні практично до необмеженого духовного розвитку.
Становлення особистості – це культурно-історичне відтворення індивіда як людини, що є носієм родової сутності людства, це присвоєння ним суспільно вироблених здібностей через оволодіння способами діяльності. Щоб скористатися багатствами, які накопичені людством, його досягненнями, кожне нове покоління має оволодіти ними, а для цього само повинно здійснювати таку діяльність, яка була б адекватна втіленій у ній діяльності попередніх поколінь.
Важливою в розв’язанні проблеми співвідношення «індивідуального» та «соціального» в становленні та розвитку соціально-психологічних можливостей особистості є роль власної активності індивіда в його взаємодії із соціальним середовищем. Розвиток «індивідуального» - це здатність особистості ставати суб’єктом, досягаючи в цьому становленні найвищого рівня суб’єктивності. Таким чином, внутрішня природа особистості виявляється тільки через відображення зовнішнього. «Соціальне» (зовнішнє) співвідноситься з «індивідуальним» (внутрішнім) , діє через нього, і в такому розумінні від нього залежить. Разом з тим внутрішнє має і своє, безпосереднє джерело активності і розвитку, результатом чого є не лише перетворення зовнішнього соціального середовища, а й формування специфічно цілісного, відносно самостійного внутрішнього світу індивіда. При цьому суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом розвитку особистості в суспільстві. Така постановка питання робить людину водночас і залежною від соціуму, і самодостатньою вільною особистістю.
Аналіз співвідношення «індивідуального» і «соціального» дає змогу розкрити в особистості суттєве, типове, що закономірно формується в конкретно-історичній системі соціальних відношень, у рамках певного класу або соціальної групи, соціальної інституції і соціальної організації, до яких належить особистість.
2. Розвиток і становлення особистості в координатах соціуму.
Основним елементом будь-яких соціальних систем є люди. Їх ровиток, становлення і формування в суспільстві здійснюється через різноманітні соціальні спільноти: соціальні групи, інституції, організації, а також через прийняті у суспільстві соціальні відносини, норми, цінності, традиції, тобто через культуру. Таким чином, індивід, ввійшовши до безлічі соціальних систем, кожна з яких здійснює на нього систематичний вплив стає не лише елементом