Оскільки суттєвою ознакою сьогодення є актуалізація системного підходу до аналізу особливостей прояву соціально-психологічних властивостей особистості, то її розвиток і становлення розглядається в єдності внутрішньої психічної й зовнішньої практичної діяльності: з одного боку, соціально психологічні властивості особистості проявляються, формуються й розвиваються в соціумі, з другого – соціальне середовище значною мірою визначається особистими комунікативними якостями та можливостями індивіда.

Розвиток і становлення особистості в соціумі є процесом, коли при засвоєнні досвіду, у тому числі й соціально-психологічного, та умов життя здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним статусом у реальну можливість перетворення останньої в дійсність як результат усіх реалізованих можливостей, наданих індивідові. Отже, розвитку та встановленню індивіда в соціумі завжди властива діалектика можливого та дійсного, необхідного і достатнього. Цей процес також може поєднувати в собі ствердження і заперечення; соціалізацію, десоціалізацію й реалізацію; рівень елементарного самовизначення, орієнтації в основному на зовнішні регулятори і рівень саморегуляції, само актуалізації та саморозвитку, незалежності від зовнішньої детермінації; свободу і необхідність; творення і репродукування; індивідуалізацію та деперсоналізацію; поступально-прогресивне та регресивне в конкретних проявах; кризові і стабільні періоди життя індивіда як узгодження «індивідуального» і «соціального» у процесі соціалізації; почуття власної гідності як основи благополуччя соціального життя особистості в соціальній групі і втрату відчуття індивідом соціальної реальності тощо.

Під розвитком індивіда мають на увазі становлення не абстрактної особистості, яка перебуває поза простором і часом, а людини, що діє і розвивається в певному соціокультурному середовищі і на конкретному етапі розвитку суспільства. Таким чином, виявити, проаналізувати і зрозуміти ті основи, на яких ґрунтується знання про засвоєння людиною норм і цінностей суспільства, про її формування ї розвиток, неможливо без вивчення соціокультурних впливів на індивіда. При цьому важливо підкреслити, що зміни відбуваються не лише в особистості, не лише особистість появляє активність як стосовно себе, так і стосовно групи, соціального оточення, а й змінюється саме суспільство, в якому ця особистість розвивається, сам соціум активно впливає на неї. Соціально-психологічний, політичний, економічний процес може як сприяти прогресивному розвиткові людини, так і гальмувати його. Отже, адекватні уявлення про розвиток особистості в соціумі можуть бути отримані тільки в процесі розгляду названих складових в єдності й за відсутності прибільшення чи применшення ролі одних або інших (особи чи суспільства).

Особистість у міжнаціональних відносинах є носієм системної якості, якою наділена група, виразником національно своєрідного, типового для тієї чи іншої етнічної спільноти, людиною, яка виражає широкий спектр системних підходів його нації до навколишньої дійсності та інших етносів. Тут також ідеться про вплив культури окремої соціальної спільноти на становлення особистості, який виражається в засвоєнні нею цінностей, норм, цілей соціальної групи.

Отже, можна вести мову про нове бачення проблеми планування особистісного розвитку, системи становлення й формування індивіда в соціальному середовищі, урахування в цьому процесі індивідуальної своєрідності людини, можливості виконання нею однієї і тієї ж діяльності психологічно різними шляхами, рефлексії та внутрішнього механізму розвитку особистості, ставлення до індивіда, як до носія національного світогляду, суспільних інтересів та настроїв. За такого підходу можна встановити низку чинників між поняттями «особистість» і «соціум», конкретизувати об’єктивні і суб’єктивні умови ефективності розвитку індивіда в суспільстві.

Соціалізація за своїм змістом є процесом становлення особистості, який починається з перших хвилин життя людини. Виділяються три сфери, в яких основною мірою здійснюється таке встановлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість. Загальною їх характеристикою є процес розширення, примноження соціальних зв’язків індивіда з зовнішнім світом.

В рамках діяльності під час процесу соціалізації особистості відбуваються ще три надзвичайно важливі процеси. По-перше, орієнтація в системі зв’язків, присутніх в кожному виді діяльності і між її різними видами. Продукт такої орієнтації можна назвати особистісним вибором діяльності. Як наслідок цього виникає другий процес – центрування навколо головного, вибраного, зосередження на ньому уваги. Третій процес – це засвоєння особистістю в ході реалізації діяльності нових ролей і осмислення їх значимості, розширення можливостей індивіда саме як суб’єкта діяльності.

Друга сфера – спілкування – розглядається в контексті соціалізації зі сторони його розширення і поглиблення. Розширення можна розуміти як примноження контактів людини з іншими людьми, їх специфіку на кожному віковому рубежі. Поглиблення – це перш за все перехід від монологічного спілкування до діалогічного, вміння орієнтуватися на партнера, більш точне його сприйняття.

Третя сфера соціалізації – розвиток самосвідомості особистості. Можна сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образа його Я. Існують різні підходи щодо структури «Я». Найбільш роз поширена схема включає в «Я» три компоненти: пізнавальний (знання себе), емоціональний (оцінка себе) та поведінковий (відношення до себе). Найголовніший факт, який підкреслюється при вивченні самосвідомості, полягає в тому, що вона не може бути представлена як простий перелік характеристик, а як розуміння особистістю себе, у визначенні власної ідентичності. Друга властивість самосвідомості полягає в тому, що її розвиток в ході соціалізації – це процес, що контролюється, визначається постійним накопичуванням соціального досвіду в умовах розширення діапазону діяльності і спілкування. Саме через це процес соціалізації може бути зрозумілий як єдність змін всіх трьох зазначених сфер. Взяті разом, вони створюють для індивіда «розширену дійсність» , в якій він