- визначити теоретичні засади корекційно-профілактичної роботи з девіантними підлітками.

Теоретичною та методологічною основою роботи слугували наукові монографії, публікації провідних вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі соціальної педагогіки, психології, соціології.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Розділ І

Девіантна поведінка як соціально-педагогічна та психологічна проблема

1.1. Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві. Французький соціолог у своїх творах "Про розділення суспільної праці" (1893 р.), "Метод соціології" (1895 р.) та "Самогубство" (1897 р.) висуває і аналізує поняття "аномія", під яким розуміє відсутність у колективному житті унормовуючого взірця, стан ціннісного та нормативного безладу, який характерний для перехідних та кризових станів суспільства.

Одним з перших науковців, які безпосередньо ввели і широко застосовували поняття "девіація" та "девіантна поведінка" є відомий американський соціолог Роберт Кінг Мертон. Послуговуючись у своїх дослідженнях доркгеймівським поняттям аномії, Мертон вважає, що під поняттям "девіантна" повинна розглядатися поведінка такої особистості, яка при досягненні визначених культурою соціальних цілей є обмеженою у застосуванні інституціоналізованих засобів [12, с. 102]. Основними видами такої поведінки, яка відхиляється від суспільних нормативів, автором називаються: "інновація", "ритуалізм", "ретритизм" та "заколот".

У свою чергу інший відомий представник соціологічної науки Заходу, Ірвінг Гоффман (1922 – 1982 рр.), розвиваючи мертонівське бачення, наголошує, що всі члени соціуму можуть розглядатися як більшою чи меншою мірою девіантні, оскільки ніхто повною мірою не відповідає усім без винятку нормативам прийнятної поведінки і за певних обставин кожна людина обов'язково виявляє суспільно засуджувані якості.

Дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення цієї проблеми висунув З. Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу, Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними.

Інший західний дослідник, Альфред Адлер, який представляв психодинамічну концепцію особистості, дискутував з Фрейдом, вважаючи, що сутність цього феномену можна зрозуміти лише з обов'язковим урахуванням значного впливу на нього соціальних факторів. На відміну від Фрейда, вчений розглядав внутрішній конфлікт як ненормальне явище. Особистість (це поняття, Адлер, так само як Фрейд, застосовував поряд з поняттям "людина") тлумачилася ним як гармонійна організація, яка самоузгоджується. Мислитель наполягав на неможливості ізольованого, відокремленого розгляду складових особистості, намагався показати її у вигляді неподільної, але відносно сталої, нединамічної системиТакі дослідники, як Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон й Яні у своїй теорії "радикальної кримінології" стверджують, що девіація є результатом протидії нормам сучасного західного суспільства з його домінуванням над капіталом У теорії аномії Мертона джерело девіації вбачається в розриві між цілями суспільства й соціально схвалюваленими способами їхнього досягнення. Селлін, Міллер, Саттерленд, Клауард й Охлін висунули соціокультурні гіпотези. Вони бачать причину девіації в конфліктах між нормами субкультури й пануючою культурою.

Отже, девіантна поведінка є соціально-психологічним і правовим фактором у житті суспільства й досліджується різними науками [25, c. 59].

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2006 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких [15, c.207].

Також С. М. Корецький аналізував процес профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, який він запропонував поділити на три етапи: профілактика девіантних дій, профілактика деліктів та профілактика злочинів. Перший этап пов'язаний з педагогічним впливом, два наступні характеризуються державним примусом, відповідно адміністративно-правовим та кримінально-правовим у поєднанні з педагогічним .

В. В. Васильєв розглядав проблему групової злочинності неповнолітніх та мотиви деліквентної поведінки. Основою у підлітковому віці є самоствердження для підлітка. Якщо це не відбувається через суспільно-корисну працю, то виникає антисуспільна поведінка. Автор в залежності від ступеня шкоди, що завдається інтересам, соціальній групі, суспільству в цілому, а також від виду порушень класифікував девіантну поведінку неповнолітніх на такі види: деструктивна, при якій шкода завдається лише девіанту (мазохізм); асоціальна - шкода завдається особі та соціальним інститутам (сім'я, сусіди) і проявляться в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо; протиправна (деліквентна) поведінка, яка являє собою порушення як моральних так і правових норм. Максимеко Е.В. у своїй праці розглядає виникнення девіації у підлітків під впливом мікросередовища, а також на основі соціальної спадковості, тобто відтворенню як позитивних так і негативних сторін способу життя суспільства. Автор наголошує на недостатності сімейного виховання.

Більшість дослідників, таких як: Бовть О., Втомов П., Жогло Л. Стурова М., указують на взаємозумовленість девіантних вчинків і деструктивних соціально політичних процесів, що відбувається в суспільстві. При цьому часто вказується на те, що ріст тих або інших порушень є результатом здійснення соціально-економічних реформ, а в числі причин особливе місце приділяється зниженню життєвого рівня громадян, порушенню сформованого балансу сил між інститутами виховання, кризі традиційної системи цінностей. У цьому зв'язку на перше місце в рішенні питань профілактики висуваються економічні і соціальні міри реформування суспільних відносин, необхідність підвищення матеріального рівня і соціальної захищеності громадян [9, 13, 36]. Хоча навряд чи може вирішити проблему