Висновки до розділу ІІІ

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання.

Основні завдання загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ соціальної реабілітації:

? створити належні умови для життя, навчання і виховання учнів, підвищити їх загальноосвітній та культурний рівень, професійну підготовку, розвиток індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечити необхідну медичної допомоги;

? забезпечити соціальну реабілітацію учнів, їх правовове виховання та соціальний захист в умовах постійного педагогічного режиму.

Також важливого значення для вирішення проблем соціальної адаптації неповнолітніх звільнених від відбування покарання набуває створення благодійних фондів та інших організацій громадськості в умовах сьогодення в державі Україна.

??????ки

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але сьогодні, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги.

У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності. Тому, на наш погляд, за цих обставин спотворюється такий визначний чинник, як життєва компетентність людини.

?????????, ?? ???????????????? ??????????? ??? ????????? ????, ????????? ??????????.

Девіантна поведінка (від лат. deviato – відхилення) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям (злочинність, проституція, аморальна поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про “норми”, які регулюють соціальну діяльність, поведінку людей (правові, моральні, етичні).

Девіантна поведінка поділяється на дві групи: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 2) поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів.

??????????????? ?????? ?????? ?? ???????? ?????????? ????????? ????? ????? ? ??????, ????? ????????? ???????, ??? ????????? ?? ?????? ???????????? ????????? ? ??????: ??????????? (????????????, ?????????, ??????????????); ?????????-???????????? ?????? (??????? ????????? ? ????????? ?????????); ?????????? ?????? (????????? ?? ?????????-?????????? ????? ?????????????? ???????????), ????????? ?????????? ?????? ????????, ??? ??????????? ? ????????? ????????? ?? ???? ? ????????? ????? ????????.

Адиктивна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами:

? відсутність або недостатність позитивного емоційного контакту з батьками, вихователями;

? неповна, неблагополучна сім'я;

? неправильне виховання дітей в сім'ях, відсутність у батьків педагогічних знань.

Високий ризик адиктивної поведінки виявлено у підлітків із психопатіями та акцентуаціями характеру (епілептоїдний, гіпертимний, істероїдний типи акцентуацій). Умовами адиктивної поведінки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка.

Типологічні риси особистості з адиктивною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Адиктивною поведінкою, як правило, супроводжується деліквентність.

Робота соціального педагога із підлітками, схильними до правопорушень, – це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід.

Соціальний педагог повинен володіти науковими педагогічними знаннями про засоби впливу на підлітків, психологічним відчуттям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків.

А.Й. Капська зазначає, що характер загальних закономірностей процесу соціальної реабілітації девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповнолітніми. Серед них:

1. Принцип інтеграції – у процесі стимулювання фактора саморегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихованням, які здійснюються відносно до природно-соціологічних і соціально-психологічних закономірностей розвитку особистості;

2. Принцип системності – проектування педагогічного процесу відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти “збою” у розвитку педагогічних процесів;

3. Принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками;

4. Принцип активності – створення розвиваючо-виховного середовища;

5. Принцип стабільності – динамічності розвиваючо-виховного середовища сприяє створенню умов, що змінюють навколишнє середовище.

6. Принцип позитивної емоційності середовища.

Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведінку підлітків, соціальний педагог може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів).

Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адаптації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору  методів.

Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші ситуації.

Список використаних джерел

1. Ануфрієва О. Насильство в мас-медіа: досвід американських досліджень. – К.: Інтернет-ресурс, 2005.-7с.

2. Балакірєва О., Яременка О. Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика. - К., 2005. - 196с.

3. Бенюмов В. Вред алкоголя, никотина и наркотиков: Пособие для учителя. – К.: Радянська школа, 1980. - 127с.

4. Блинова А. Учить здоровому образу жизни // Педагогика, 1993. - №4. -С.31-35.

5. Блинова А. Школа перед лицом алкогольного нашествия // Педагогика, 1993. - №5.-С.42-46.

6. Блонский П. Трудные школьники. - М., 1959. - 159с.

7. Бовть О. Проблема корекції