Спостереження за підлітками, що доставляються в закриті профілактичн-виховні заклади і знаходяться в умовах, не пов'язаних з ізоляцією, показує, що матеріальний статок, високий соціальний стан батьків не є гарантією дотримання студентами соціальних норм. Наочним підтвердженням цьому можуть бути результати порівняльного аналізу, отримані дослідниками при вивченні відповідей на анонімні анкети, запропоновані студентам.

Опитування проходило в рамках порівняльного дослідження ефективності профілактично-виховної діяльності відкритих і закритих виховних систем. Відомо, що склад вищих навчальних закладів відрізняється визначеною елітарністю. Набір відбувається на основі конкурсних доборів, вступних іспитів. Тим самим передбачається, що ці учні за багатьма параметрами повинні відрізнятися гарним засвоєнням соціальних норм, знаходитися під більш твердим соціальним контролем, що перешкоджає прояву девіантної поведінки.

В числі причин росту девіантної поведінки особливо варто виділити недоліки виховної роботи, утрату багатьма суспільними інститутами виховних функцій, виключення з проведеної загальнодержавної політики цілеспрямованої виховної роботи з попередження евіантної поведінки. Усе це веде до зниження виховних можливостей соціуму. Робить процес виховання в його загальному значенні некерованим і стихійним. У такій ситуації вихованець у більшому ступені піддається випадковим дезінтегруючим кризовим явищам і процесам, ніж у педагогізованому суспільному середовищі.

Будь-який вчинок людини як вольовий акт складається з мотивів, потреб, інтересів, ідеалів, поглядів, ціннісних орієнтацій, тобто тих компонентів, якісний стан яких у кожній людині закладається і визначається вихованням. Ми розглядаємо студента з девіантною поведінкою насамперед як погано вихованого і, звертаючись до виховання як профілактичного засобу, тим самим формуємо в особистості соціально-прийнятні мотиви, переконання, що відповідають поглядам, інтересам. Краща профілактика девіантної поведінки – це цілеспрямований організований з чітким визначенням засобів, форм і методів виховний вплив.

Профілактика злочинності завжди була актуальною для будь-якого суспільства. Враховуючи особливе місце, яке займає в суспільстві соціальна група – підлітки, відповідно особливу увагу суспільство приділяло профілактиці злочинності саме цієї категорії населення. Особливість цієї групи полягає не лише в тому, що ця категорія визначає найближче майбутнє кожного суспільства, а й в особливостях формування самої особи в цьому віці.

Спеціалісти стверджують, що саме в цьому віці піддаються значному коригуванню всі чотири підструктури “динамічної функціональної структури особи” (за К.К. Платоновим) [3, c. 12]. “Нерівномірний розвиток особистості підлітків (відставання соціально-моральної сфери від фізичного дозрівання) та швидкий розвиток нервової системи в цей час спричиняють підвищену збудженість, неврівноваженість, що можуть призводити до нервових зривів.

Ю. Антонян та Ю. Блувштейн у запропонованій ними моделі злочинної поведінки виділяють такі головні інститути соціалізації: сім’я, школа, трудовий колектив, мала неформальна група. Реалії сьогодення вимагають певного коригування цієї сукупності інститутів соціалізації.

На думку С. Корецького, на сьогодні ця сукупність є такою: сім’я, школа, засоби масової інформації (передусім телебачення, а згодом може стати Інтернет), група спільної діяльності, у т.ч. дозвілля.

Більшість спеціалістів, що досліджують сучасне українське суспільство, констатують дисфункцію головних інститутів соціалізації. Відповідно спостерігається підвищення питомої ваги девіантних дій. Під девіацією розуміється відхилення від загальновизнаних норм поведінки. У найзагальнішому вигляді генезис становлення особи злочинця має такий вигляд: “девіант”-“делінквент”-“злочинець”. Ці три елементи повинні стати, образно кажучи, рубежами оборони, створеними суспільством на шляху перетворення законослухняного громадянина на злочинця. Тому ідеологія профілактики злочинності повинна базуватися на принципі превентивних дій передусім щодо проявів девіантної поведінки, не допускаючи її переростання на делінквентну, а тим паче на злочинну.

У 1986 р. А.П. Закалюк опублікував матеріали з приводу прогнозування та попередження індивідуальної злочинної поведінки на підставі девіантних і делінквентних дій. Результати експериментального впровадження даної програми вражають своєю ефективністю. Але незважаючи на результативність самої ідеї, наведена програма не може бути реалізована сьогодні:

1. З моменту створення програми відбулися значні зміни, і значна кількість параметрів, за якими велось прогнозування, набули іншого соціального значення, а отже, і трактування. Так, перший показник для неповнолітніх – місце навчання або працевлаштування. На той час, якщо неповнолітній не вчився і не працював, це свідчило про спрямованість системи цінностей на паразитичний спосіб життя. Сьогодні, враховуючи рівень безробіття, такого однозначного висновку робити не можна.

2. Значно змінились обсяги ресурсів, якими володіє держава і відповідно її інститути. Міліція сьогодні неспроможна своїми силами виконати весь обсяг дій, закладених у програму. Насамперед, це стосується об’єктивного збору інформації для прогнозу.

3. Програма передбачала прогнозування індивідуальної злочинної поведінки стосовно осіб, що з певних причин уже потрапили в поле зору міліції. Тому із зони дії програми випадала значна кількість населення, дії якої можна кваліфікувати девіантними, делінквентними, злочинними, внаслідок чого вона залишилась латентною для офіційних органів держави [8, c. 231].

Таким чином, дослідження проблеми девіантної поведінки підводить нас до висновку про те, що, по-перше, це соціально-гуманітарна проблема, якою повинні займатися соціологи, психологи, юристи, лікарі; по-друге, девіантна поведінка, це серйозна наукова проблема, яку необхідно вирішувати комплексним методом всім наукам; по-третє, девіантна поведінка не завжди визначається економічною зрілістю держави і також вимагає свого дослідження з боку соціально-економічної проблематики цього питання.

1.2. ????????????? ?? ??????? ?????? ?????????? ?????? ? ??????????????

Соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю — діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, а також фахівців із соціальної роботи та волонтерів, яка спрямована на поліпшення якості життєдіяльності сімей, дітей та молоді, забезпечення їх