Соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю ґрунтується на загальновизнаних гуманістичних, демократичних та правових засадах.

Основними принципами соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є:

? адресність та індивідуальний підхід;

? доступність та відкритість;

? добровільність вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;

? гуманність;

? комплексність;

? максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що здійснюють соціальну роботу;

? законність;

? соціальна справедливість;

? забезпечення конфіденційності суб’єктами, що здійснюють соціальну роботу, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотриманням етичних і правових норм.

Сферами здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є:

? громадська;

? економічна;

? освітня;

? виховна;

? культурна;

? оздоровча.

Соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю, державне управління та контроль у цій сфері здійснюються на місцевому, регіональному, державному рівнях.

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є:

? визначення правових засад соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю;

? розроблення та реалізація загальнодержавних програм соціального розвитку, інших програм стосовно сімей, дітей та молоді;

? організація та проведення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, надання їм соціальних послуг;

? здійснення соціального менеджменту в сфері соціальної роботи;

? забезпечення дотримання державних стандартів здійснення соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю;

? створення сприятливих умов для функціонування і зміцнення сім’ї;

? утвердження соціального партнерства сім’ї і держави, посилення відповідального ставлення батьків щодо створення умов, необхідних для всебічного розвитку та виховання дітей;

? розвиток різних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

? утвердження здорового способу життя в сімейному, дитячому та молодіжному середовищі;

? здійснення соціально-профілактичної роботи, реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості та насильства;

? інтеграція дітей та молоді з функціональними обмеженнями у суспільство;

? сприяння діяльності громадських організацій, інших об'єднань громадян, фізичних осіб у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю у порядку, встановленому чинним законодавством;

? залучення волонтерів до реалізації соціальних програм;

? здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного забезпечення соціальної роботи;

? встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними службами за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю.

1.3. Загальна характеристика та види девіантної поведінки

Девіантна поведінка чи поведінка, що відхиляється - це система вчинків, що не відповідають загальноприйнятим чи допустимим нормам, тобто нормі психічного здоров'я, права, культури, моралі, це здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки в тому або іншому співвідношенні. До основних видів девіантної поведінки відносяться перш за все злочинність, алкоголізм і наркоманія, а також самогубства, проституція.

На думку Е.Дюркгейма, вірогідність девіацій поведінки істотно зростає при ослабленні нормативного контролю, що відбувається на рівні соціуму. Відповідно до теорії аномії Р.Мертона, девіантна поведінка виникає перш за все тоді, коли цінності, що суспільно приймаються і задаються, не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства. В контексті теорії соціалізації, до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність) [12, с. 67].

У теорії стигматизації, вважається, що поява девіантної поведінки стає можливою вже при одному тільки визначенні індивіда як такого, котрий соціально відхиляється від вживання по відношенню до нього репресивних або виправних заходів.

Девіантні вчинки групи приваблюють підлітка. Відбувається формування зворотної залежності між стосунками підлітка у сім'ї та ступенем його залучення до девіантної групи. Таким чином девіантні вчинки стають мотивованими.

Існують різні види девіантної поведінки. Таки, як адиктивна, делінквентна, правопорушення та інші.

Делінквентна поведінка визначається порушенням суспільних норм поведінки: хуліганством, крадіжками, вимаганнями грошей або речей, дрібними правопорушеннями і проступками, які не досягають злочину(криміналу), покарання у судовому порядку.

Виділяють такі різновиди деліквентної поведінки:

- шкільні прогули;

- асоціальні групи;

- дрібне хуліганство;

- знущання над молодшими, вимагання кишенькових грошей;

- викрадення мотоциклів, машин, велосипедів з метою покататись;

- домашні крадіжки грошей тощо.

Прийнято виділяти три групи факторів ризику деліквентної поведінки:

- біологічні;

- психологічні;

- соціальні.

Для деліквентних підлітків характерно:

- низький рівень особистішої зрілості;

- підвищення схильності до навіювання;

- засвоєння асоціальних установок;

- слабкий контроль життєво важливих потягів;

- ігнорування складних ситуацій або повне підкорення їм;

- нестійка самооцінка, яка залежить від настрою підлітка, зміни оточення, а також гостроти й складності ситуації;

- низький рівень об'єктивності до себе, що може проявлятися у тенденції до завищеної самооцінки;

- неадекватний механізм формування рівня домагань;

- несформованість морально-етичних уявлень;

- слабкість учбової мотивації;

- односторонній розвиток мотиваційної сфери;

- реакції виходу із складних ситуацій, часто неадекватні(агресивність, афективність, ухильна поведінка);

- при досягненні будь-якої цілі ці підлітки не схильні до довгострокової та трудомісткої роботи;

- функції ціле покладання та планування, контролю за. виконанням діяльності у них розвинуті недостатньо(тому досягнення цілей співвідноситься з пошуками легких, обхідних шляхів або пасивним очікуванням).

Адиктивна поведінка визначається як «зловживання різноманітними речовинами, які змінюють психічний стан, включаючи алкоголь і паління тютюну, до того, як від них сформувалася фізична залежність... мова йде не про хворобу, а про порушення поведінки... вітчизняні дослідники поширили цей термін і на випадки без індивідуальної психічної залежності»[18, с. 23]. Ще вона визначається як «одна з форм деструктивної поведінки, що виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях(видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій» [15, с. 34].

Правопорушення, як дії, бувають 2