Ш у вигляді здійснення правопорушення,

Ш у вигляді бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій).

В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти, наприклад: вбиває людину, розриває документ.

В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих(небезпечних) життєвих обставин. її шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовах існування людини і суспільства.

Правопорушення - це поведінка індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорушення - це така поведінка людини, яка виражається в дії, або не дії [22, с. 64].

Правопорушення - це поведінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назвати протиправною поведінкою.

Правопорушенням являється тільки винна поведінка суб'єктів.

Вина - це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки [22, с. 34].

Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування;

2. Самоствердження(на, соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні);

3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе;

4. Бажання отримати гострі відчуття(ігрова мотивація). Правопорушення являє собою поведінку, яка спричинила шкоду суспільству, державі і громадянам і тягне за собою застосування до правопорушника мір державної діяльності.

В останні роки серед молоді замітно збільшився рівень тривожності, якій дуже часто проявляється в агресивній поведінці. Агресія виступає психологічним чинником, якій є передумовою формування девіантної поведінки у дитини.

Агресія - це форма поведінки, націлена на ображення або нанесення ; шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного поводження.

Агресію також розрізняють як:

Ш фізичну - використання фізичної сили проти іншої особи,

Ш непряму - розуміється як агресія, яка опосередкованим шляхом спрямована на іншу особу (плітки, злі жарти) або як агресія, яка ні на кого не спрямована (вибухи ярості проявляються в криці, тупанні ногами),

Ш вербальну - вираження негативних почуттів, як через форму (крик, визг), так через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

Чинниками агресії можуть виступати особистісні прояви, а також особливості мотиваційної спрямованості.

Науковці виділяють таки теорії причин злочинності: Соціологічна теорія, до якої входять:

1) теорія науково-технічної революції;

2) вчення Є.Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв'язки);

3) теорія соціальної дезорганізації (аномії);

4) теорія багатофакторності;

5) класова теорія.

Біосоціальна теорія причин злочинності:

1) теорія небезпечного стану;

2) фрейдистські (психоаналітичні) теорії;

3) теорія психопатологічних причин;

4) спадкові теорії;

5) теорії конституціональної схильності;

6) расові теорії[22, 21].

Опрацювавши наукову літературу, яка розкриває суть проблеми девіантної поведінки в суспільстві ми зробили наступні висновки:

Ш існує певний зв'язо"к між девіантоною поведінкою та низькою самоповагою;

Ш порушення поведінки підлітків пов'язані з порушенням розвитку емоційно-вольової сфери, особистісної незрілості;

Ш девіантна поведінка слугує задоволенню потреб, ліквідації перешкод на шляху задоволення бажань, вирішенню внутрішніх особистісних конфліктів;

Ш у таких дітей спостерігається загальна педагогічна занедбаність та шкільна дезадаптація;

Ш формуванню схильності до протиправної поведінки сприяє криміногенне середовище, мас-медіа, виховання в проблемних і кризових сім'ях.

Висновки до розділу І

Проблема девіантної поведінки неповнолітніх сьогодні досліджується багатьма галузями науки, зокрема психологією, соціологією, юриспруденцією як в Україні так і в інших державах. Серед вітчизняних дослідників доцільно відмітити О.М. Джуджу та С.М. Корецького, які досліджували проблеми співвідношення девіантної та деліквентної поведінки. Автори виділяли наступні види поведінки з відхиленнями від соціальної норми: девіантна (відхилення від моральних норм), деліквентна (дрібні правопорушення) та злочинна поведінка.

Соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю — діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, а також фахівців із соціальної роботи та волонтерів, яка спрямована на поліпшення якості життєдіяльності сімей, дітей та молоді, забезпечення їх прав і свобод, задоволення інтересів та потреб.

У сучасному соціумі девіантна поведінка дітей носить тотальний характер. Вона торкається усіх сфер соціального функціонування і проявляється вербальною і фізичною агресивністю, негативним ставленням до оточення, нездатністю прогнозувати результати своєї поведінки, слабкою емоційною прихильністю до близьких, низькими комунікативними навичками.

У вітчизняній та зарубіжній психології існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає відхилення у поведінці дитини як наслідок досить різноманітних причин: генетичних, фізіологічних, соціальних тощо.

Проте незаперечним є те, що завжди детермінацією девіацій у поведінці дітей є дисфункційність всередині сімейних взаємин.

Діти-девіанти ставляться до батьків суперечливо:

Ш з одного боку дитина продовжує їх любити,

Ш з іншого - постійне відчуття невдачі, марності своїх сподівань на відповідне ставлення батьків, що викликає болісні емоційні переживання.

У цьому і полягає підґрунтя всіх внутрішніх конфліктів особистості. Зазначене тримає дитину у постійній напрузі, що і призводить до негативних наслідків.

Результати масового опитування дітей та молоді віком від 12 до 23 років(1000 учнів загальноосвітніх шкіл, 500 учнів професійнотехнічних навчальних закладів та 500 студентів ВНЗ), проведеного вченими АПН України в листопаді 2003 року, засвідчило досить тісний зв'язок між невдоволенням стосунками з батьками, з одного боку, і частотою вживання дітьми алкоголю та наркотиків.

Розвиток особистості може надалі йти за такими напрямами:

1) виникнення егоцентризму, коли дитина розглядає інших людей як засіб (або перешкоду) для досягнення своїх цілей;

2) неприйняття власного образу «Я».

Розділ ІІ

Особливості формування життєвої компетентності у підлітковому віці

2.1. Психолого-педагогічні оcобливості розвитку дітей підліткового віку

У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття