Для розвитку критичного мислення необхідно постійно ставити дитину в ситуацію аналізу та вибору . Так, вії класі при вивченні теми «Дослідження функції» обов'язково тренуємо вміння учнів читати графіки і будувати нові по вже відомому дослідженню. Учням пропонується гра «Показуха та показуха навпаки». Учень одержує два завдання: перше - «Показуха», коли учень одержує дослідження і повинен показати схематичний графік функції, друге -«Показуха навпаки», коли йому показали графік, а він повинен провести повне дослідження функції. Цікаво те, що в першій частині учневі дається не повне дослідження, тобто дається можливість самовираження, створити графік з власними властивостями.

В 5-6 класах цікавою є гра «Віриш - не віриш», коли учні обирають, чи правильно вчитель виконав завдання. Необхідною для оперативної перевірки знань є тестова форма. Тести для середніх школярів повинні бути цікавими, яскравими, містити завдання різних рівнів і бути тематичними. Так, в цьому році 5 клас писав тести на новорічну тему, використовуючи свої знання про дроби.

Однією з найважливіших форм розвитку творчої компетентності особистості є практичні роботи. Найчастіше вони проводяться на 15-20 хвилин на уроці закріплення знань. Кожна з них включає в себе або завдання творчого характеру, або знання з інших предметів. Так, в п'ятому класі при вивченні видів трикутників учні стають архітекторами и добирають дахи до будинків, що відповідають назвам вулиць, на яких вони розташовані; в шостому при вивченні пропорцій — потрапляють в лабораторію оптики, де знаходять довжини хвиль світла кольорів відомих їм з дитинства квиток.

Однією з важливих форм набуття життєвої компетентності є евристичність навчання, застосування на уроці завдань оціночного плану, прикидок, коли або дані завдання треба взяти з життя, самому, або проміжні результати потребують округлення, припущення для полегшення розв'язку. Так, при вивченні теми «Формули» в п'ятому класі можна навести як приклад формулу тиску і запропонувати учням «прикинути» тиск, який чинить шарикова ручка на папір, порівнявши його з атмосферним.

Виконуючи дві найважливіші функції - життєздатність та життєстійкість, життєва компетенція дає шлях особистості до розвитку та твор-чого відтворення себе, своїх сутнісних характеристик, якостей, спроможність «не втратити себе», протидіяти різноманітним зовнішнім негативним впливам, зберігати свою цілісність та неповторність.

Проблема набуття особистістю життєвої компетентності, розвитку її здатностей щодо осмисленого збереження та самостійного і творчого відтворення власної життєдіяльності в усіх її проявах (діяльності, спілкуванні, пізнанні, відносинах), та сферах (економічній, соціальній, політичній, культурно - дозвіллєвій, сімейній, побутовій), свідомого визначення та здійснення свого життя.

«Життєва компетентність» віддаляється від суспільства і наближається до самої особистості; якщо ми визнаємо життєву компетентність як особистісну властивість людини, то нам легше визнати, що цю особистісну властивість можна розвивати та вдосконалювати.

На мою думку, життєва компетентність виконує дві основні функції — забезпечує життєздатність та життєстійкість.

Когнітивна компетенція — це система здатностей, які визначають спроможність особистості щодо адекватного і глибокого пізнання оточуючого світу (природного і соціального середовища, самої себе). Вона охоплює когнітивні, інтелектуальні здібності, знання та досвід особистості, риси характеру (допитливість, уважність), мотивацію.

Емоційно-вольова компетенція — це сукупність здатностей, які виз-начають спроможність людини керувати власними емоціями та активністю. Змістом компетенції є здатності до осмислення власних емоційних станів, конструктивного прояву емоцій, уникнення та усунення негативних емоцій, самостійного формування та зміни мотивів, визначення оптимального мотиву діяльності.

Творча компетенція — це сукупність здатностей, які включають здібності, риси характеру (креативність, новаторство, наполегливість), знання, що визначають спроможність людини до творчості, успішність творчої діяль-ності, наявність її результатів.

Життєтворча компетенція — одна з найважливіших компетенцій особистості, яка полягає в її здатності самостійно, свідомо і творчо визначати (проектувати) і здійснювати власне життя. Найвищим рівнем розвитку життєтворчої компетенції та життєвої компетентності є

Духовна компетенція — це сукупність духовних здатностей людини, які:

Ш обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю;

Ш виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності.

На основі базових компетенцій відбувається становлення похідних (суспільно-центрованих) компетенцій, до яких належать соціальна, соціально-рольова, комунікативна, інформативна, економічна, трудова (та професійна), технологічна, екологічна, громадянська (політико-правова), етнокультурна та організаційна компетенції.

Соціальна компетенція — це сукупність здатностей, які визначають рівень соціабельності особистості, розуміння нею суспільства та соціальних процесів, осмислення своєї причетності до них. Соціальна компетенція охоплює особистісні якості (комунікабельність, відкритість, чуйність тощо), знання, цінності та принципи особистості. Із соціальною тісно пов'язані соціально-рольова та комунікативна компетенції.

Соціально-рольова компетенція — це практичне втілення соціальної компетенції; система здатностей особистості, які визначають успішність виконання нею соціальних ролей. Соціально-рольова компетенція включає не лише знання, вміння та навички, які необхідні для визначення" оптимальної моделі виконання певної соціальної ролі (учня, студента, працівника, керівника тощо), а й здатність засвоювати нові соціальні ролі (і необхідні для цього вміння і навички) та здатність відмовлятися від ролей, які заважають розвитку та нормальній життєдіяльності.

Комунікативна компетенція включає в себе сукупність здатностей, пов'язаних зі спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземною (іноземними) мовами; знання, вміння та навички, пов'язані Із застосуванням засобів комунікації; наявність знань про психологічні особливості спілкування, способи уникнення та розв'язання конфліктів. Комунікативна компетенція включає анатомо-фізіологічні (артикуляційний