Неповнолітні звільнені з професійних училищ соціальної реабілітації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для влаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випадках – до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом неповнолітнього у цій місцевості.

Дострокове звільнення неповнолітніх із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.

Для тимчасового розміщення неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали; були покинуті; залишилися без батьківського піклування; залишили сім”ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім”ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку), службами в справах неповнолітніх створюються притулки. Термін перебування неповнолітнього у притулку залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати 90 діб.

Основним завданням притулків для неповнолітніх є створення належних житлово-побутових та психологічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, тимчасово відчужених від сім”ї, сприятливих умов розвитку за місцем роботи, а також надання їм можливостей для навчання, праці, змістовного дозвілля. Не підлягають розміщенню у притулках неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного сп”яніння, психічно хворі, а також ті, що вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесене компетентними органами чи посадовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення в приймальник-розподільник для неповнолітніх.

У приймальники-розподільники можуть бути доставлені неповнолітні віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, які:

? вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба – негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованого прокурором, або за постановою суду);

? згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для неповнолітніх;

? самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп”яніння , направляються до центрів медико-соціальної реабілітації. У таких центрах розміщуються неповнолітні віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії.

3.2 ??????????? ???????????? ?????????? ?? ??????????? ????? ?????????????

Під час різких змін економічного та політичного стану суспільства посилюються різноманітні негативні явища, до яких належить і наркотизм. Відповідно до статистичних даних, а також результатів соціологічних досліджень, поширення в Україні наркоманії і пов’язаної з нею злочинності набуло характеру епідемії. Так, відповідно до відомчої статистики Міністерства охорони здоров’я, кількість осіб, які знаходяться на офіційному наркологічному обліку у 2002 році, склала 83868 чол. (проти 24042 у 1986 р.). Збільшення наркотизації населення спричинило зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, з 37500 злочинів у 1997 р. до 58106 у 2002 р. Слід також враховувати той факт, що офіційна статистика не відбиває реальних масштабів поширення наркотизму в українському суспільстві у зв’язку із значною латентністю цього явища [16, c.123].

В якості реакції суспільства на поширення наркотизму виникають різноманітні державні та громадські організаційні утворення, які намагаються протидіяти подальшому розповсюдженню цього явища, з’являються нормативні акти, які регламентують їхню діяльність, санкції, що карають за вчинення дій, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків. Все це свідчить про те, що в Україні йде процес формування соціального інституту профілактики наркотизму.

Вивченню проблем профілактики наркотизму присвячено цілу низку робіт вітчизняних і зарубіжних соціологів (А.Вілкса, А.Габіані, Л.Кессельмана, О.Кондратьєва, Б.Левіна, М.Левіна, Г.Лукачер, Н.Мокшанцевої, М.Позднякової, В.Попова, О.Поступного, І.Пятницької, І.Рущенка, Г.Сіласте, В.Соболєва, В.Чудновського) і юристів (О.Бандурки, С.Гарницького, С.Дідковської, К.Карпович, А.Козаченко, А.Колеснікова, В.Лихолоба, А.Музики, В.Омігова, А.Реджепова, Е.Фесенко, В.Філонова, М.Хруппи).

У той же час слід підкреслити, що на сьогодні відсутні монографічні соціологічні дослідження профілактики наркотизму як соціального інституту, який перебуває в процесі свого формування; не визначені етапи його інституціоналізації та перспективи розвитку. Крім того, досі не існує єдиного підходу до визначення понять «наркотизм» та «профілактика». Це, в свою чергу, призводить до неузгодженості напрямків, форм та методів діяльності тих організаційних утворень, на які покладений обов’язок протидіяти поширенню наркоманії, та пов’язаної з нею злочинності.

Наркотизм, як різновид девіантної поведінки, який виявляється у немедичному вживанні наркотичних речовин, що спричиняє розвиток таких захворювань як наркоманія і токсикоманія, а також у цілому спектрі діянь, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин (придбання, продаж, виробництво наркотиків і т. д.).

Аналіз літератури з питань профілактики свідчить про те, що цей термін переважно розглядався в рамках юридичних (кримінальне право та кримінологія) та медичних наук. Але, на думку автора, термін «профілактика» має виражений соціологічний зміст. Профілактика, у соціологічному розумінні, — це діяльність, спрямована на зміцнення та зберігання стабільного функціонування соціальної системи, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітні девіації. Отже, профілактика наркотизму є окремим випадком загальнопрофілактичної діяльності суспільства, і являє собою діяльність, спрямовану на ослаблення негативного впливу наркотизму на суспільство як соціальну систему, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов наркотизму.

Таким чином, інституціоналізація профілактики наркотизму являє собою процес, який полягає у визначенні і закріпленні соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведенні їх у систему, здатну діяти в напрямку послаблення негативного впливу наркотизму на суспільство, шляхом виявлення, усунення і нейтралізації причин і умов наркотизму. Результатом цього процесу є створення соціального інституту профілактики наркотизму.

У медичних науках профілактику поділяють на три види:

· первинну — соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню та ін.;

· вторинну — комплекс заходів щодо усунення виражених чинників