Психологічні труднощі дезадаптаційного характеру виступають як похідні (вторинні), тобто формуються як наслідок психофізичних порушень, соціально-психологічних конфліктів, неадекватного оцінювання, неправильної інтерпретації індивідуального психологічного розвитку дитини тощо.

У процесі індивідуального психологічного консультування необхідно визначити основні причини низької навчальної адаптації учнів, а не лише концентруватись на конкретних проявах дезадаптації.

Важливу роль в успішній адаптації дітей до школи відіграють характерологічні особливості дитини, наявність основних вікових новоутворень та включеність у провідну діяльність.

Уміння контактувати з ровесниками, включатись у комунікативну діяльність, а також сформованість навичок комунікації посідає основне місце в ситуації переходу учня до іншої школи, що вимагає подолання значних труднощів у спілкуванні. Відомо, що в ситуації ізоляції дитини (особливо в кризовий період) виникають порушення психогенного характеру, які можуть закріпитись у вигляді “депривованого типу реагування” — агресивності, замкнутості, недовіри.

У період навчання в школі інколи виникає інтегрована несприятлива ситуація, яка характеризується негативним впливом соціальних (зовнішніх) та психофізичних (внутрішніх) факторів. До такої соціальної ситуації ми відносимо атмосферу, яка складається у більшості закладів інтернатного типу, які характеризуються закритістю, обмеженістю контактів, депривацією інтересів та бідністю емоційних проявів.

Важливо вчасно помітити небезпечні ознаки шкільної дезадаптації та упередити руйнівні наслідки особистісного характеру — емоційні порушення, зниження пізнавального інтересу, поведінкові негаразди.

У ході консультування учителів та вихователів варто не лише проаналізувати причини та прояви дезадаптації тієї чи іншої вікової групи дітей, не лише вивчити індивідуальні характеристики дезадаптованих, а й обговорити шляхи корекції негативної поведінки.

Висновок до розділу ІІ.

Програма комунікативної підготовки студентів з урахуванням принципів її проведення сприяла розвитку комунікативних особливостей учнів.

Зокрема, простежено зниження показників негативної комунікативної установки. Найбільш істотних змін зазнали прихована жорстокість, обґрунтований негативізм, негативний досвід спілкування. Відбулися конструктивні зміни ознак низької комунікативної толерантності. Найбільших змін, згідно кількісних даних, зазнали: Я - взірець при оцінюванні інших, невміння пом'якшувати враження про некомунікабельні риси партнера, прагнення перевиховати партнера, невміння пробачати іншому помилки, категоричність та консерватизм.

Серед опитуваних дезадаптованих та нормальних дітей простежується актуалізація потреби у спілкуванні. Свідченням цього є домінування середнього та вище середнього рівнів потреби у спілкуванні, зменшення відсотку осіб із низьким та нижчим середнього рівнями потреби у спілкуванні.

Серед цінностей-відношень до навчання та пізнавальної діяльності актуальними для дезадаптованих та нормальних дітей стали життєва мудрість, активна діяльність, розвиток, пізнання. Перелічені цінності, а також цінність творчість зазнали в процесі комунікативної підготовки істотних змін. Серед цінностей - комунікативних якостей домінуючими виявились чесність, самоконтроль, життєрадісність, відповідальність, освіченість, тверда воля. Істотних змін зазнали самоконтроль, освіченість, тверда воля, раціоналізм, широта поглядів, сміливість. До малоактуальних цінностей належать терпимість, сміливість, вихованість, непримиримість до недоліків в собі та інших.

Поряд із зазначеними комунікативними якостями спостерігається розвиток емпатійних здібностей в дезадаптованих та нормальних дітей. Серед опитуваних переважає високий рівень емпатійності. Зменшилась кількість осіб із дуже високим та високим рівнем емпатії. Учнів із низьким та дуже низьким рівнями в ході дослідження не виявлено.

Серед опитуваних після проведення цілеспрямованої комунікативної підготовки домінує висока оцінка стилю взаємодії у групі. З'явились особи, які надають найвищої оцінки спілкуванню, низької оцінки стилю спілкування не виявлено. Серед показників ділового стилю спілкування у групі найвищий середній бал одержали використання індивідуального підходу до спілкування, атмосфера доброзичливості, відкритість, гнучкість та активність. Це свідчить про формування адекватного ситуації навчання та особистості стилю взаємодії.

Поряд з оптимізацією комунікативної активності та розвитком комунікативних цінностей відбулась зміна мотивації навчання. Домінуючим виявився мотив придбання знань, зменшився відсоток опитуваних із мотивом одержання атестату. Разом з тим, серед опитуваних в більшій мірі характерна спрямованість особистості на справу (хоча у дезадаптованих дітей домінувала спрямованість на себе).

Загалом, аналіз кореляційних зв'язків свідчить про взаємозалежність мотивації навчання та комунікативних особливостей, зокрема, цінностей – комунікативних якостей, оцінки стилю спілкування у групі, ознак негативної комунікативної установки та показників низької комунікативної толерантності, емпатійних здібностей. Простежена обернена кореляція між мотивом придбання знань та негативною комунікативною установкою і показниками низької комунікативної толерантності. Крім того, мотив придбання знань корелює із середнім та вище середнього рівнями потреби у спілкуванні та з комунікативними якостями: впевненістю, вихованістю, освіченістю, раціоналізмом, твердою волею; з високим рівнем емпатії та з ознаками стилю спілкування в групі.

Тобто, справді, комунікативні особливості учнів, що реалізуються у комунікативній активності, мають вплив на ефективність навчання учнів у вищому навчальному закладі. Розвиток комунікативної активності сприяє оптимізації навчальної діяльності.

З'ясовано психологічні умови, що оптимізують комунікативну активність учнів (актуалізована потреба спілкування, позитивна комунікативна установка, високий рівень розвитку комунікативних якостей, індивідуалізований формат взаємодії). При їх досягненні необхідне врахування психологічних умов, що характеризують комунікативні компоненти навчальної діяльності і створюють позитивне підґрунтя для реалізації комунікативних характеристик учнів (оптимальні для ситуації навчання та особистості педагогічне і учнівське міжособистісне спілкування, знання комунікативних особливостей групи і комунікативних особливостей учня, адекватний тип комунікативного зв'язку); що забезпечують успіх комунікативної підготовки (формування позитивних комунікативних установок як внутрішнього стану готовності до процесу спілкування, як стійкого переконання при погляді на себе та партнера по взаємодії; спонукання комунікативної активності, актуалізація пізнавальної активності).

Висновки

Аналіз результатів теоретичного та емпіричного дослідження проблеми, що вивчалась, дозволяють зробити наступні висновки:

Проаналізовано поняття «комунікативна активність». Комунікативна активність виступає як багаторівнева категорія, яка розкриває індивідуально-особистісний рівень та спосіб здійснення спілкування. Проявами комунікативної активності учнів є потреба у спілкуванні