І.Ю.Бруслова активність у спілкуванні розглядає поряд із умінням інформованості, умінням ініціювати спілкування, самостійністю, незалежністю у відношенні з партнером, умінням бути лідером, уважністю, умінням гнучко орієнтуватись в умовах спілкування, стриманістю, проникливістю, що забезпечують ефективність комунікативного процесу. Як відмічає автор, розвиток даних якостей визначається не стільки індивідуально-психологічними особливостями студентів, скільки детермінований специфічними умовами самої комунікативної діяльності.

В.В.Гаркуша в структуру мовних умінь вводить уміння висловити свою думку, брати участь у дискусії, вислухати іншого, висловити своє відношення, дати емоційну оцінку, уміння співвіднести свою мову з комунікативним контекстом висловлювання.

Ряд дослідників виділяють інформаційні вміння - як уміння генерувати ідею, кодувати її за допомогою символів (мова, немовні символи, інтонація), конструювати зміст інформації [17, 128]. Такі вміння є важливими при передачі інформації.

Одним з проявів комунікативної активності є перцептивна сторона спілкування. Психологія пізнання людьми один одного розглядається в працях Г.М.Андреєвої [2, 92], А.Г.Ковальова, Н.В.Кузьминої та ін.

Ряд авторів соціальну перцепцію розглядають у взаємозв’язку з успішним використанням індивідуального підходу, її впливу на рівень спілкування (М.А.Березовін, Я.Л.Коломінський, С.В.Кондратьева та ін). Методи і способи підвищення ефективності міжособистісного сприймання розкриті в роботах В.Д.Бедерханової, А.С.Золотнякової, Г.А.Ковальова, Л.А.Петровської, Т.С.Яценко та ін.

Значну роль у спілкуванні відіграють ті комунікативні особливості, які відображають здатність особистості до невербального контакту. Уміння невербальної комунікації виступають зовнішньою формою прояву спрямованості та інтересів, помислів і установок, рівня професіоналізму спеціаліста.

Важливою характеристикою, яка сприяє ефективності комунікативного процесу і відображає рівень комунікативної активності є товариськість, комунікабельність, контактність.

В роботі М.Аргайла встановлено залежність поведінки і взаємовідносин, які утворюються між суб’єктами в процесі рішення задач від особливостей особистісних характеристик тих, хто спілкуються. Особлива увага приділяється такому аспекту взаємодії як сприйняття партнера по спілкуванні. В якості домінуючих чинників, які обумовлюють ефективність спілкування, автор виокремлює наступні: ціль, правила, ролі, вибір елементарних дій (репертуар елементів), послідовність поведінкових актів, мова і мовна діяльність, труднощі взаємодії і навички їх подолання. Всі чинники взаємопов’язані між собою і утворюють певну систему [17, 328].

Мельникова Н.М. [29, 19], проаналізувавши підходи різних авторів, виокремила три блоки характеристик, які сприяють чи утруднюють процес спілкування. 1 блок – особистісний: потреба у спілкуванні, відношення до себе, до інших, до діяльності спілкування, тобто, ті характеристики, які утворюють систему комунікативних установок особистості, визначають її спрямованість та характер спілкування. 2 блок – соціально-перцептивний: механізми міжособистісної перцепції, а також ті елементи когнітивної та емоційної сфери, які визначають точність і адекватність міжособистісного сприймання. 3 блок – операційно-технічний: комунікативні вміння, які забезпечують самовираження, взаємодію, легкість, спонтанність, свободу спілкування.

Важливою характеристикою комунікативної активності є стиль спілкування. В психолого-педагогічній науці стиль спілкування співвідносять із стилем діяльності педагога, керівника. До проблеми стилю спілкування звертались низка дослідників: О.О.Бодальов, К.Левін, В.А.Горяніна, В.О.Кан-Калік, В.М.Куніцина, Н.В.Казаринова, В.М.Погольша, Л.Е.Орбан-Лембрик, Ю.В.Чуфаровський та ін. При співвіднесенні типу спілкування із стилем діяльності доцільно скористатись традиційною характеристикою стилів спілкування К.Левіна. Встановлено, що при авторитарному стилі взаємодії поряд із збільшенням об’єму роботи погіршується психологічний стан учасників спільної діяльності (зниження мотивації, творчого підходу, згуртованості групи і зростання агресивності та тривожності). При ліберальному стилі відносин різко знижується продуктивність роботи, погіршується її якість, а діяльність групи набуває ігрового характеру. На думку автора найбільш продуктивним являється демократичний стиль спілкування, який забезпечує суб’єкт-суб’єктну взаємодію. У наш час дослідники використовують інші назви для опису вказаних стилів: директивний (командно-адміністративний, авторитарний), колегіальний (демократичний), потуральний (ліберальний, анархічний.)

Як відмічає Н.Р.Вітюк характер участі особистості у спілкуванні з іншими людьми у кожному стилі виражений по-різному. В авторитарному стилі ця участь набуває форми своєрідного поглинання спільної діяльності діяльністю одного з її учасників, у ліберальному спілкуванні можна говорити про бездіяльність або недостатню діяльність особистості у комунікативному процесі. Оптимальна ж участь особистості у спілкуванні завжди припускає або має на увазі рівноправні відносини всіх учасників спілкування, діалогічної форми взаємодії.

Узагальнення досліджень щодо стилю спілкування дозволяють розглядати даний феномен як напрямок та особливості прояву комунікативної активності у процесі взаємодії, визначаючи її засоби та способи реалізації. Від стилю спілкування залежить ефективність розвитку та формування особистісних відносин в навчальній групі, а також успішність навчання і виховання. Про це переконливо свідчать результати численних досліджень науковців.

Загалом, результати теоретичного аналізу комунікативних особливостей дозволяють виокремити ті, що відображають спрямованість особистості на спілкування, наявність комунікативних знань, умінь, навичок, суб’єкт–суб’єктну взаємодію, соціально-перцептивних здібностей, гуманістичні комунікативні установки, комунікативну культуру загалом і забезпечують успішність, ефективність комунікативного процесу, досягнення мети спілкування та вирішення комунікативних завдань.

Під комунікативними особливостями, що перешкоджають процесу спілкування можна розглядати ті характеристики, які відображають недостатній рівень розвитку комунікативних знань, умінь, навичок, культури спілкування та комунікативної активності загалом.

Узагальння теоретичних розвідок науковців дозволило виокремити ряд характерних особливостей вияву комунікативної активності:

Ш мотиваційна основа комунікативної активності , тобто мотиви спілкування, потреби у спілкуванні та комунікативні установи, як внутрішній стан готовності до процесу спілкування;

Ш комунікативні здібності, вміння навички, якості та властивості, що відображають прояви комунікативних особливостей;

Ш стиль взаємодії як сукупність конкретних методів, способів і засобів реалізації комунікативної активності особистості в певній ситуації спілкування.

Узагальнюючи сказане, необхідно відмітити важливість комунікативної активності при організації процесів спілкування в навчальній діяльності та пізнавальній активності. Недостатній рівень розвитку комунікативної активності перешкоджатиме ефективності процесу спілкування, засвоєнню нової інформації та пізнавальної активності. Тобто, йдеться про необхідність оптимізації складових комунікативної активності. Крім того, з нашої