Яке б педагогічне завдання не ставив перед собою вчитель – підвищення ефективності уроку, створення виховної системи класу... – успішність його розв'язан-ня багато в чому залежить від того, які взаємостосунки склали-ся в учителя з класом і між підлітками у класі. Якість цих стосунків ви-значає той або інший тип мікро-клімату в класі: несприятливий, нейтральний чи сприятливий для спільної роботи, спілкування, для розвитку особистості школяра. Такий сприятливий мікроклімат назвемо гуманістичною, людською атмосферою. Тож як створити гу-маністичну атмосферу в класі?

По-перше, плануючи виховну роботу в класі, до провідної мети необхідно залучити формування людської ат-мосфери в класі. У нелегкому сьогоднішньому житті найважче підліткам. Значне зниження рівня здоров'я школярів, збільшення їхньої агресивності, небажання вчитися – значною мірою визначається дефіцитом людяності на-вколо них. І якщо вчитель не може змінити сьогодні соціальну структуру в цілому, то олюднити її в класі він може.

По-друге, створюючи і регулюючи мікроклімат класу, треба пам'я-тати, що якість мікроклімату, атмосфери залежить від стану його основних показників. До них на-лежать [39, 114]:

Ш захищеність школяра в класі, що показує, як до нього ставляться однокласники, вчи-телі;

Ш згуртованість класу, що ви-являється у наявності почуття “Ми”, в почутті задоволення дітей належністю саме до цього класу;

Ш активність, що показує, як школяр ставиться до спільної діяльності та спілкування в класі, як виявляє свої інтереси і здіб-ності серед однокласників.

Починаючи з молодшого підліткового віку, спілкування з однолітками стає досить важливим предметом особливого хвилювання підлітка, в той час, коли навчальна і позаурочна діяльність далеко не завжди надає школяреві можливість для успішного спілкування. Спеціально організоване спілкування в класі допоможе у розв'язанні цієї проблеми. У доборі та проведенні психологічних ігор і вправ, тренінґів спілкування нам допомагає шкільний психолог, а також методична літе-ратура. Якщо в мо-лодших підліткових класах педа-гог виявляє себе як організатор і керівник спільної діяльності і спілкування в класі, то у 7-8 класах більш бажані позиції “стар-ший товариш”, “порадник”, “ря-довий учасник” тощо.

Підлітки в 8-9 класами дуже гоноровиті, з'являються нові інтереси поза школою, за-гострюється почуття справедли-вості, посилюється прагнення до самостійності, у зв'язку з подоросленням втрачено контакт із батьками, не цікавляться на-вчанням, категоричні в обстою-ванні свого “Я”. Відповідаючи на запитання: “Чим учні вашого класу відрізняються від тих, хто на рік молодший?”, викладачі визначають надбання із року в рік позитивних рис і накопичен-ня небажаних якостей особи і поведінки [39, 121].

Учні 6 класу відрізняються від учнів 5 класу більшою органі-зованістю, зібраністю, вмінням перестроюватись із вивчення одного предмета на інший, більшою самостійністю.

Учні 7 класу відрізняються від учнів 6 класу більшою заці-кавленістю оцінкою однолітків своєї особи, критично ставлять-ся до вчителів, дорослих.

Учні 9 класу відрізняються від учнів 8 класу тим, що вони більш поважні, але не всі, час-тина їх все ще не усвідомлює свого завдання, багато хто визначився щодо свого майбутньою навчання, підвищився рівень освіченості, розширилися уявлення про світ, людей, збільшився обсяг знань із різних предметів. Таким чином, старший підлітковий вік (посткритична фаза) здається на сьогодні найважчим для дорослих,  

Єдина позитивна тактика щодо старших підлітків – актив-на допомога їм, підтримка у формуванні особистості, знаход-женні себе, що необхідно враховувати дорослим під час ро-боти з підлітком.

Пізнання себе, формування на цій основі визначеного став-лення до себе, зміна самооцін-ки – це найбільш суттєві якісні перетворення підліткового віку.

Поступово підліток із “відкри-того” стає “закритим”. Авто-портрет восьмикласника схо-жий на автопортрет п'яти-класника тому, що складається із зовнішніх фор-мальних характеристик. П'я-тикласник вважав ці відомості важливими, а восьмикласник використовує їх як захист влас-ного внутрішнього світу від по-сягань зовні. Це пов'язано з кри-зою тринадцяти років. Учні оці-нюють свої здібності, вміння. “Я добре вчусь, працездатна. Важ-ко призвичаююсь до нових лю-дей, обставин. Мене легко роз-смішити. В деяких випадках можу образитись”.

Автопортрет дев'ятикласника промовляє про потребу розібратися у своїх пережи-ваннях, поділитися ними. “Мені здається, що я добрий, чесний, та зі сторони мене недооціню-ють, а чому, я не знаю. Люблю шахи, спорт, але коли програю, то мені стає не по собі. Люблю хороші фільми, з людьми нето-вариський”.

Таким чином, із автопорт-ретів учнів 5-9 класів видно, що ставлення до себе зазнає пері-одичних змін. Відкритість, схильність до діалогу змінюєть-ся намаганням закрити свій внутрішній світ. Це необхідно враховувати при роботі з підлітком. У підлітковому віці і самооцінка нестійка (нестала). Вона коливається від високого і рівня до низького. Така рухома і суперечлива самооцінка природна і необхідна. Вона віддзеркалює якісні зміни у структурі всієї особистості у критичний і період і дозволяє здійснювати перехід на новий, “дорослий”, рівень розвитку особи.

Основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та обставина, що він – школяр. Головна суспільна ви-мога до підлітка — набути обумовлену суму знань, умінь, навичок. Що сьогодні спонукає дітей ходити до школи? Робити домашнє завдання? Відповідь на ці запитання цікава тому, що дає можливість багато що зрозумі-ти в особистості сучасного підлітка.

Для підлітка характерна без-ладність інтересів. Для нього раптом стає байдужим все те, що хвилювало вчора, на зміну приходять зовсім нові уподобання, потреби.

Таким чином, у старших кла-сах інтерес все більше пере-міщується з навчальних дис-циплін, із уроків у сферу позаш-кільної діяльності. Дуже часто більш активно формуються не пізнавальні інтереси, а спортивні, художні, технічні. Це, безумовно, відбивається на шкільних заняттях, інтерес до