1.3. Соціально-психологічні характеристики шкільної дезадаптації підлітків

Шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушень навчання і поведінки, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень зовні не появляються, але дитина досить боляче переживає всі шкільні проблеми (це супроводжується тривогою, відсутністю апетиту та розладам сну), тобто в неї спостерігають реакції як активного, так і пасивного процесу. Це може виявитися у настороженості та невпевненості [58, 5].

Шкільна дезадаптація – це поняття, з яким пов'язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси результат об'єктивних утруднень, небажання відвідувати школу. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають [20, 4].

Більшість вітчизняних вчених, досліджуючи особливості шкільної дезадаптації у підлітковому віці, розглядають зазначений феномен як одне з найменш небезпечних явищ девіантних форм соціально дезадаптованої поведінки, а саме: аддиктивної, асоціальної, деструктивної, кримінальної (С.А.Бєлічева, В.П.Васільєв, Є.П.Ільїн, Н.Ю.Максимова, В.М.Оржеховська та ін.), тоді як шкільна дезадаптація підлітків у контексті навчально-виховного процесу має свої специфічні прояви та чинники і залишається недостатньо вивченою.

Праці вчених (Л.В.Дзюбко, В.Є.Кагана, А.В.Петровського, С.І.Сабанадзе та ін.), дозволяють зробити припущення про те, що сутність шкільної дезадаптації полягає у невідповідності між цілями навчально-виховного процесу школи і результатами діяльності учня, що супроводжується відсутністю взаємозв'язку механізмів зовнішньої регуляції з саморегуляцією, внутрішнім дискомфортом і нестабільністю перебігу психічних процесів (страх, депресія, фрустрація тощо) [20, 6].

О.А. Головко, Б.М.Головко виділяють такі варіанти шкільної дезадаптації:

Варіант 1. Дезадаптація, що виникає на фоні особливостей навчального процесу школярів. Відомо, що в шкільному віці діти засвоюють предметний бік навчального процесу – навички та вміння. Коли процес формування навичок та вмінь проходить важко, непродуктивно, учень починає відставати від програми. Це можна помітити на такому симптомі шкільної адаптації, як невстигання. І безперечно, тут величезна провина дорослих (учителя та батьків), бо вони неуважні чи байдужі до того, як у дитини формуються навички і вміння. Навчання – важкий процес для учня, який не хоче вчитися. А дорослі часто-густо забувають про те, що кожна дитина неповторна своїми індивідуальними особливостями і не орієнтується в роботі ні на інтелектуальній рівень розвитку, ні на рівень психомоторики.

Варіант 2. Дезадаптація – як невміння дітей довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги. Такі учні виконують завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої стимуляції (коли їх лають, змушують). Подібне виявляється в емоційних дітей, що відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань і, відповідно, реакцій. Вони зосереджуються на своїх внутрішніх переживаннях, а отже, виконуючи завдання. роблять безліч помилок, неуважні, загальмовані. Звичайно, це – наслідок сімейного виховання: “вседозволеності”.

Варіант 3. Дезадаптація – як невміння дітей увійти в темп шкільного життя. Ці учні, як правило, соматично ослаблені, часто хворіють, втомлюються, невитримані. Вони пасують перед труднощами, значно недооцінюють свої можливості.

П.В. Овчарова зазначає, що проблема шкільної дезадаптації може проявлятися в різних формах, мати різні причини, наслідки і локус скарг.

Перша форма. Не сформованість елементів і навичок навчальної діяльності.

Причина: індивідуальні особливості інтелектуального розвитку, педагогічна занедбаність.

Наслідок: погана успішність.

Локус скарг: погана успішність з усіх предметів, погане читання, відставання з математики, погана пам’ять, неуважність, учень мовчить на уроках, боїться відповідати, хоча знає; невпевненість у собі; тривалість підготовки уроків, тривожність, занижена самооцінка. Пасивність, песимізм; розчарування школою, пропуск уроків, втечі зі школи.

Друга форма. Не сформованість мотивації учіння, спрямованість на інші, позашкільні види діяльності.

Причина: інфантилізм виховання, гіперопіка, несприятливі фактори, що зруйнували позитивну мотивацію (шкільні міжособистісні відносини, неадекватне оцінювання навчальної діяльності).

Наслідок: погана успішність і поведінка на фоні достатньо високого рівня пізнавальних здібностей.

Локус скарг: тривога з приводу індивідуально-особистісних якостей – повільності. Інертності, неорганізованості, стомлюваності, некомунікабельності, егоїстичності впертості, агресивності, озлобленості, страхів, брехливості.

Третя форма. Нездатність до довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності.

Причина: особливості сімейного виховання (гіперпротекція або домінуюча гіпопротекція), той самий тип виховання в дитячому садочку і початковій школі.

Наслідок: неорганізованість, неуважність, залежність від дорослих, порушення спілкування. слабка успішність.

Локус скарг: тривога з приводу особливостей поведінки, навчальної діяльності і спілкування дитини з ровесниками і дорослими, нетовариськість. Замкненість, відсутність друзів; невміння дружини із ровесниками; погані відносини з учителями, дитину дражнять у школі, б’ють у класі; погані відносини між дітьми в сім’ї, відсутність бажання грати з ровесниками, тяжіння до “поганих дітей” нерозуміння дитини.

На думку фахівців, переважна більшість дітей, приблизно 60 – 65%, легко звикають до нових умов і заводять друзів. Адаптація в них триває не більше двох місяців. Близько 30% дітей адаптуються дещо складніше. Це пояснюється тим, що вони або не привчені до режиму та перебування в колективі, або мають проблеми з засвоєнням шкільної програми.

Процес навчання – взаємодія вчителя і учня, яка включає механізми підкріплення, зворотного зв’язку. Важливим є те, ким бачить учень педагога. Оцінка, контроль, вимога надання самостійності, емоційна підтримка – критерії, за якими можна визначити взаємодію вчителя і учня, стиль педагогічного впливу.

В роботі із здібними, творчими дітьми найбільш ефективною є розвивальна стратегія, яка забезпечує саморозвиток учня-підлітка. Підліток активний, він має право на вибір. Головне – діло, взаємна відкритість вчителя і учня. Учень-підліток має право на власну думку. Цей вплив найбільш оптимальний саме в процесі адаптації учнів-підлітків. Боляче вони переносять владний, емпіричний, менторський стиль, при якому педагог бере на себе роль непогрішимого, у всьому правого наставника.

У процесі адаптації важливе