Психотерапія – система лікувального впливу на психіку, а через психіку на весь організм та поведінку хворого, індивіда.

Мета психотерапії – сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе і своєї життєдіяльності, справлятися із травматичними ситуаціями та переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно діяти у відповідних соціально-культурних умовах; покликана допомогти якнайповніше реалізувати свої потенції.

Загальноприйнятої класифікації методів психотерапії на сьогодні не існує. Існують різні методи та форми (техніки) психотерапії.

Під методом психотерапії розуміється загальний принцип лікування, що випливає із поняття сутності (патогенезу) захворювання. Так, наприклад поняття неврозу як помутніння розуму, хибного мислення породило метод раціональної психотерапії (Дюбуа). Уявлення про невроз як розлад, спричинений застряванням у несвідомій сфері афекту, пережитого у минулому, сприяло появі методу катарсису, а невроз як витісненого у несвідоме інфантильно-сексуального потягу породило психоаналіз.

Спосіб застосування того чи іншого методу психотерапії називається формою психотерапевтичного лікування. Так, для прикладу метод раціональної психотерапії може застосовуватись у формі індивідуальної бесіди з хворим, у формі бесіди з групою чи у формі лекції. Метод навіювання може застосовуватись як у бадьорому стані, так і у стані гіпнозу. Психоаналіз застосовується у формі спостереження за потоком вільних асоціацій, дослідження асоціацій, аналізу сновидінь, у формі асоціативного експерименту.

Одна і та сама форма психотерапевтичного впливу може служити різним методичним установкам. Так, гіпноз може бути використаний і з метою навіювання, і з метою катарсису.

Комплекс різних методів психотерапії, об’єднаних загальним принципом, підходом до лікування утворює систему чи напрям психотерапії.

У наш час найбільшого поширення отримало 3 психотерапевтичні напрямки: 1) психоаналітичний; 2) біхевіористський; 3) екзистенційно-гуманістичний; гештальт-терапія та ін.

Основні правила психотерапії:

- основне у роботі психотерапевта це не виготовлення готових «психічних протезів», а прагнення розкрити перед хворим його ж резервні, скриті можливості;

- психотерапія може бути тільки клінічною (необхідно правильно поставити діагноз й оцінити динаміку захворювання);

- жоден із наявних психотерапевтичних методів не має переваги над іншим, немає хороших чи поганих психотерапевтичних методів;

- залежно від динаміки захворювання окремі методи психотерапії можуть застосовуватись як окремо, так і у комплексі з іншими, змінювати, доповнювати один одного;

- психотерапія не ефективна без зворотного зв’язку з пацієнтом, без урахування показань чи протипоказань для використання того чи іншого лікувального методу;

- психотерапія навіть у групових варіантах повинна бути індивідуалізованою, особистісно і соціально орієнтованою;

- будь-який, навіть найдосвідченіший психотерапевт повинен знати не лише техніку застосовуваних ним методів, але й що є більш важливо, теоретичну базу на якій ці методи побудовані;

- психотерапія повинна триматись на трьох «китах»: клініці, знаннях (теорії), професіоналізмі.