- у 30-40рр. Фредерік М. Александер («корекція станів, способу дій та неврозів шляхом виправлення осанки й виробленої роками манери рухатись»);

- Іда Рольф («метод структурної інтеграції»);

- у 40-70рр. Моше Фельденкрайз («теорія способу дії», що включає поняття образ себе та спосіб дії – зміна поведінки людини шляхом перетворення її способу дії, внаслідок научіння її більш досконалому керуванню рухами посередництвом удосконалення чутливості) та ін.

Таким чином, ТОП виникла на основі практичного досвіду та багаторічних спостережень взаємозв’язку психічного і тілесного функціонування організму. Усі існуючі методи ТОП відповідають усім вимогам цілісного підходу:

- людина – єдино функціонуюче ціле, єдність тіла і психіки, в якій зміни в одній ділянці супроводжуються змінами у іншій;

- прагнення повернути людині відчуття цілісності;

- спрямування на забезпечення умов, в яких пацієнт зможе пережити свій досвід як взаємозв’язок психічного і тілесного, прийняти себе у цій якості й отримати можливість покращити своє функціонування.

2. Вільгельм Райх і психологія тіла.

Одним із найбільш відомих методів ТОП є аналіз характеру і практика вегетотерапії В.Райха.

Характер

За В. Райхом, характер складається із звичних положень та відношень пацієнта, постійного паттерну його реакцій на різні ситуації. Він включає:

- свідоме відношення і цінності;

- стиль поведінки (сором’язливість, агресивність);

- фізичні пози;

- звички триматись і рухатись та ін.

Поняття характеру вперше з’явилось у З.Фройда у 1908р. («Характер і анальний еротизм»). Райх розробив це поняття і був першим аналітиком , який інтерпретував природу і функції характеру у роботі з пацієнтами внаслідок аналізу симптомів.

Характерний панцир

В.Райх вважав, що характер створює захисти проти неспокою, що з’являються у дитини внаслідок появи інтенсивних сексуальних почуттів й супроводжуються страхом покарання. Перший захист проти цього страху – пригнічення, придушення, що тимчасово приглушує сексуальні імпульси. У міру того, як его-захисти стають постійними й автоматично діючими, вони розвиваються у характерні риси чи так званий характерний панцир.

Характерні риси, за В.Райхом, не є невротичними симптомами. Розвиток, за В.Райхом, полягає у тому, що невротичні симптоми (такі як іррац.страхи і фобії) переживаються як чужі неприйнятні елементи у його душі, у той час як невротичні характерні риси (типу надмірної любові до порядку, тривожної сором’язлвості) переживаються як складові частини власної особистості. Характерні захисти частково ефективні і важко піддаються корекції, тому що добре раціоналізовані індивідуумом і сприймаються як частина його уявлень про себе. Для розв’язання проблеми регресу В.Райх намагався допомогти пацієнтам усвідомити їх характерні риси. Він часто імітував їх характерні риси та пози чи просив самих пацієнтів повторити чи перебільшити штамп своєї поведінки – наприклад, нервову посмішку. Саме тоді, коли пацієнти перестають сприймати свій характерний спосіб поведінки як само собою зрозумілий, прийнятно-звичний, їх мотивація до змін зростає.

Звільнення м’язевого панциру

В.Райх вважав, що усяке характерне відношення має відповідну йому фізичну позу, й характер людини виражається у його тілі у вигляді м’язевої ригідності чи м’язевого панциру.

М’язевий панцир – це специфічний паттерн м’язевих напружень у тілі людини, пов’язаних із її психологічними проблемами.

Райх почав прямо працювати із розслабленням м’язевого панциру у поєднанні з аналітичною роботою. Він виявив: розслаблення м’язевого панциру вивільняє значну лібідозну енергію й допомагає процесу психоаналізу. Психотерапевтична робота Райха все більшою мірою спрямовувалась на вивільнення емоцій (задоволення, гніву, хвилювання) посередництвом роботи з тілом. Він вважав, що це призводить до більш інтенсивного переживання інфантильного матеріалу, що розкривається в аналізі.

Райх почав із застосування техніки характерного аналізу до фізичних поз. Він у деталях аналізував позу пацієнта та його фізичні звички, щоб допомогти йому усвідомити, як вони пригнічують життєві відчуття у різних частинах тіла. Райх просив пацієнтів підсилювати певне защемлення, щоб допомогти краще усвідомити його, відчути його і виявити емоцію, яка пов’язана з цією частиною тіла. Він доводив, що тільки після того, як пригнічувана емоція досягає свого прояву, пацієнт може повністю відмовитись від хронічного защемлення: «Всі без винятку пацієнти говорили, що проходили через періоди свого дитинства, коли вони вчились пригнічувати свою ненависть, тривожність чи нелюбов посередництвом певних дій, що впливали на вегетативні функції, таких як стримування дихання, напруження м’язів живота та ін.». Розслаблення ригідних м’язів звільняє не лише вегетативну енергію, але й спогад про ситуацію у ранньому дитинстві, коли це защемлення задіювалось для пригнічення певної емоції. Поступово Райх почав прямо працювати із м’язевими защемленнями, розминаючи їх руками, щоб вивільнити пов’язані з ними емоції. У своїй роботі він виявив, що хронічні мязеві защемлення блокують 3 основні біологічні збудження: тривожність, гнів і сексуальне збудження. М’язеві защемлення призводять до спотворення та руйнування природних почуттів, до втрати енергії і радості життя, до пригнічення сексуальних почуттів, заважають відчуттю повного життєвого задоволення. Відсутність, застій задоволення (сексуального), на думку Райха, основна причина неврозів. Зняття м’язевих защемлень, ліквідація застою сексуальної енергії дозволяє усунути будь-які невротичні симптоми.

У результаті прийшов до висновку: фізичний (м’язевий) панцир і психологічний – одне і те ж. Панцир характеру виявляється функціонально тотожним із перенапруженням м’язів, м’язевим панцирем. Ця функціональна тотожність означає наступне: м’язеві паттерни і характерні риси можуть впливати один на одного й замінювати один одного – за функцією вони тотожні і нероздільні.

Генітальний характер

Термін «генітальний характер» у З. Фройда означав рівень психосексуального розвитку. За трактуванням Райха це досягнення оргастичної потенції. «Оргаститчна потенція» – це здатність віддаватись потоку біологічної енергії без усякого пригнічення, здатність до повної розрядки накопиченої сексуальної енергетики у