З давніх-давен музика на фоні емоційного впливу, окрім прикладної та естетичної функцій сприймалася як могутній засіб виховання людини. Ще у IVст. до нашої ери Платон висловив думку, що вплив музики на психіку і виховання може бути позитивним або негативним залежно від того, якими ідеями і почуттями вона пройнята. Тому він радив застосовувати до музичних творів сувору цензуру і тільки після того пускати їх в маси. Платон писав: «Чи не в музичному мистецтві міститься найбільш значимий виховний засіб, оскільки ритм та гармонія найбільше проникають у глибину душі і найдужче захоплюють її, даючи їй благочинність і роблячи її благочинною, якщо виховання здійснюється правильно; якщо ж ні, то виходить протилежне» [3, c.156-157].

Цю ж думку розвинув Аристотель: «Чи не повинна музика, окрім того, що дає звичайну насолоду, слугувати і більш високій меті, а саме: спрямовувати свою дію на людську етику і психіку? Це було б очевидним, якщо було б доведено, що музика справляє свого роду вплив на наші моральні якості. А що так буває насправді, доводять, поміж іншого пісні Олімпу, які наповнюють наші душі ентузіазмом, а ентузіазм є афектом етичного порядку в нашій психіці» [3, c.153].

На протязi усiєї iсторiї людства проблема впливу музики на духовний та душевний свiт людини привертала увагу фiлософiв, психологiв, педагогiв, тощо. У зв'язку з цим, положення видатних мислителiв минулого Платона, Арiстотеля, Квiнтилiана осмислено з точки зору вчення апологетiв християнства Климента Александрiйського, Афанасiя, Василя Медiоланського, отцiв церкви Василя Великого, Августина, I.Златоустого, неоплатонiкiв Плотiна, Прокла, пс.Д.Ареопагiта, що в рiзних висловлюваннях, але одинаково впевнено стверджують про те, що музика формує внутрiшнiй свiт людини.

Дослiдження музичної фiлософiї середньовiччя, методологiєю якої вiд моменту виникнення була символiчно-мiфологiчна естетика, дозволило виявити особливi форми пiзнання духовної музики як специфiчного виду музичної дiяльностi.

Дослiдження iсторiї розвитку проблеми формування моральностi засобами музичного мистецтва, основним суб’єктом якої з давнiх часiв до початку так званого "естетичного" перiоду розвитку музичного мистецтва була духовна (релiгiйна) музика, дозволило з'ясувати специфiчнi риси способу морально-ціннісного відношення до духовної музики. Специфiка полягає у тому, що основним методом органiзацiї музичної дiяльностi засобами визначеного нами феномену повинне бути життєво-практичне спрямування даного виду музичної практики.

Формування моральності в процесі спілкування з духовною музикою передбачає активізацію духовних потреб особистості. Основою для формування духовних потреб є виховання здатності направляти бажання та збуджені ними душевні сили на вирішення завдань, що виходять (це тільки на перший погляд) за межі особистого блага, через виявлення дійсних причин та мети людського існування.

У музиці, на відміну від інших мистецтв, які досить часто зображують негативні явища і емоції, завжди переважають ідеальні піднесені почуття. Справжні твори музичного мистецтва завжди втілювали позитивний ідеал епохи, який одночасно був і її виховним ідеалом. «Я б дуже сумував, коли б моя музика тільки розважала слухачів; я намагався зробити їх кращими» [22, c.31]. Так говорив видатний композитор ХVIII ст. Г.-Ф.Гендель, твори якого, передовсім монументальні ораторії, справді виховують високі релігійні почуття, величину простору і сувору мораль.

Вивчати питому сутність людини, її проблеми й досвід у пізнанні та вдосконалюванні себе самої і світу, відкрити її положення в історії й у вселенній – такі основні завдання вирішує духовне музичне мистецтво. В наш час особливу увагу слід звернути на роль мистецтва у формуванні молодої особистості і скористатися духовною музикою, яка повинна стати надійним фактором впливу у християнському вихованні.

І Святе Письмо, і вчення Святих Отців Церкви, і праці мислителів та педагогів наголошують на необхідності використовувати могутній позитивний потенціал релігійної музики у вихованні.

Папа Іван Павло ІІ сказав великі слова про виховну роль мистецтва: «З дарів мистецтва користаємо від початків нашої історії, їх вживаємо і часто не бачимо їхнього виховного значення» [31, c.31-32].

Проблема формування морально-ціннісного відношення до духовної музики за радянського перiоду не ставилась, внаслiдок чого зв’язок з традицiями такого виховання якщо не перервався зовсiм, то багато у чому викривився. Наявнiсть же такого феномену як духовна музика (музика, пов’язана з оспiвуванням Божественного) серед числа засобiв морального виховання, у свiтлi завдань розвитку сучасного суспiльства i проблем виховання, якi поставленi сьогоденням, вимагає спецiальних дослiдженнь, пов’язаних iз специфiкою даного виду культурної дiяльностi. Особливо значимим фактором є безумовна конкретна моральна направленiсть, що випливає з самої сутностi даного феномену i грунтується на моральних заповiдях Християнства.

Проблема морального виховання, вiд способу вирiшення якої залежить рiвень культури сучасного i майбутнього суспiльства, є пересiчним каменем будь-якої теорiї виховання.

На необхідність відродження українських традицій, введення духовної музики у навчальний процес наголошували видатні українські педагоги, та музиканти (Д.Антонович, О.Гнатюк, О.Кошиць, І.Крип’якевич, Б.Ланчин, М.Семчишин, О.Цалай-Якименко, Ю.Ясиновський та ін.).

Отже, вивчення духовних традицій та їх використання має актуальне значення для формування духовної особистості. Аналіз останніх досліджень з питань формування духовності свідчить про значний інтерес до цієї проблеми з боку вчених.

Величезним внеском сучасної психології в розробку проблем духовності є дослідження Еріха Фромма та Абрахама Маслоу. Так, Е. Фромм стверджує, що «сучасна епоха переживає соціальну та духовну кризу, світ втрачає ціннісні орієнтації» [79, c.142].Утилітарні цінності стають вагомішими, ніж цінності духовні й моральні. Звідси ми маємо низький рівень духовної культури людей.

Абрахам Маслоу вивчав духовно повноцінну, «найповніше олюднену особистість» [53].

Особистість, яка керується, насамперед, такими цінностями,