Подібно до того як музичний інструмент повинен бути підготовлений і налаштований, щоб видавати точний або чистий тон, так і людина, яка прагне праведного життя, повинна привести до гармонійної впорядкованості свою психофізичну природу, все своє єство. У цьому їй завжди допомагала музика.

Без перебільшення, музика була й залишається чи не єдиною мовою, зрозумілою для всього людства, засобом спілкування й порозуміння між різними народами в сучасному світі, адже вона містить універсальні складові, що однаковою мірою впливають і на живі істоти, і на так звану "неживу" матерію. Музика є універсальним засобом інформаційного обміну між людьми, незалежно від їх расової, національної, соціальної та релігійної приналежності, рівня освіченості та фінансової забезпеченості.

Сучасна наука, яка різнобічно вивчає феномен людини, підійшла до усвідомлення того, що розвиток творчої уяви дитини, її здатність викликати струм образів є запорукою позбавлення дитячої психіки від внутрішніх психологічних бар'єрів, якими переобтяжена людська особистість у дорослому віці і які нерідко стають на заваді всебічного розкриття емоційного та інтелектуального потенціалу при формуванні індивідуальності. І тут саме музиці як найдосконалішому й водночас найприроднішому засобу "видобування" цього струму образів належить пальма першості. Характерно, що не тільки виконання музичних творів, а навіть пасивне прослуховування музики (особливо є цінним і дієвим сприйняття "живого" виконання) гармонізує й збалансовує взаємодію окремих ділянок мозку, і - що є найціннішим - всебічно сприяє розвитку творчої уяви.

Отже, музика якнайприродніше сприяє утворенню імпульсів, які спричинюють виникнення, рух і зникнення образів. Водночас їй під силу зупинити, миттєво зафіксувати образ у творчій уяві, проаналізувати його і в одну мить "відправити" у небуття.

Музичні звуки, пов’язані з хвилями лівої півкулі мозку, викликають моментальні мимовільні реакції, емоції неймовірної сили. Те, що в книзі описується багатьма реченнями, в музиці часто можна виразити одним акордом. Учені наводять цікаве спостереження про те, що слухове сприйняття викликає сильніший емоційний відгук, ніж зорове.

У педагогічній літературі останніх років широко висвітлювалися питання, пов’язані із процесом музичного сприйняття. Спільним теоретико-методологічним положенням у цих роботах є визнання того, що саме сприйняття є тим основоположним фактором, який дозволяє керувати процесом впливу мистецтва на особистість.

Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття.

Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ. Це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття. Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їх безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяний минулий досвід, очікування, застереження, значимість для людини того, що вона сприймає.

Кожен твір мистецтва має підтекст або «другий план» - та ідея, заради якої він творився. Цілковито сприйнята і проаналізована, вона впливає на людську свідомість, що є основним результатом складного психологічного процесу сприйняття музики.

У структурі музичного сприйняття ми вирізняємо три основні компоненти: емоційний, інтелектуально-смисловий та творчо-діяльнісний. Така диференціація носить умовний характер, адже музичне сприйняття являє собою одночасний монолітний процес, який вбирає в себе особливості перерахованих вище сторін та перешкоджає їх традиційним протиріччям.

Емоційне сприйняття передбачає створення таких умов, що мають вплинути на формування образного світобачення, тобто бачення світу у певних образах, та вміння сприймати різноманітні мистецькі явища. Музика володіє великими можливостями яскравого, детального, вражаючого відтворення дійсності, тому на перший план виходить емоційна сфера сприйняття. Їй відводиться важлива роль, але вона не може бути єдиною чи головною в цьому процесі. Залежно від функцій, жанру музики їй може належати більша чи менша роль. Треба пам’ятати, що емоції – це лише особлива форма відображення дійсності.

Інтелектуально-смислове сприйняття охоплює оперування відповідною термінологією, поняттями, розуміння особливостей музичної мови, форм утілення музичних образів, словесну інтерпретацію інформації, перетворення або її трансляцію з однієї форми вираження в іншу, передбачення подальшого розвитку явищ, прогнозування результатів, які відтворюються за допомогою вербальної мови (у словесно-понятійному вигляді). Музика має у своєму арсеналі ефективні засоби створення логічно розвивального потоку емоційних імпульсів, які викликають у слухача не тільки їх осмислення, а й роздуми про людину, час та долю світу.

Творчо-діяльнісне сприйняття являє собою діяльність пізнавального характеру, пошуково-дослідницьку роботу, творче розв’язання проблемних ситуацій, демонстрацію і застосування знань у практичній діяльності, уміння комбінувати інформаційне повідомлення в різних сферах мистецької діяльності.

У дослідженнях XX ст.. неодноразово наголошується, що здатність до сприйняття мистецтва не дана людині від природи. Вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Зокрема, І.Франко зазначає, що «естетика мусить прийняти уподобання, мусить в обсягу кожної поодинокої штуки розбором її технічних засобів і взірцевих творів доходити до розуміння того, якими способами кожна штука в своїм обсягу викликає в нашій душі чуття естетичного уподобання?» [77, c.421].

Теоретичні дослідження з проблем художнього сприйняття та пізнання мистецтва підкреслюють, що воно лежить в основі естетичної творчості і є незамінним чинником процесу гармонізації відносин людини з навколишнім світом. Так, визначаючи мистецтво, як концентрацію життя, Л.С.Виготський підкреслював, що для сприйняття необхідно «творчо подолати своє особисте почуття, знайти його катарсис, і лише тоді дія мистецтва виявиться повністю» [15,