Отці ІІ Вселенського Ватиканського собору у Конституції про Святу Літургію зазначають: «Художнє мистецтво цілком слушно належить до найшляхетнішого вислову людського генія, зокрема ж релігійне мистецтво та його вершина – священне мистецтво. Те, що своєю природою до того зміряє, щоб за допомогою людських творінь певною мірою виразити безмежну Божу красу, те настільки більше відповідає і Богові, і поширюванні його хвали та слави, наскільки немає іншого завдання, аніж своїми творами допомагати людському духові перш за все побожно звертати свою думку до Бога» [41, c.54].

Тема авторства і так звана анонімність ранньої церковної творчості пов’язана з ідеєю «ангелогласності». Середньовічні пам’ятки Візантійської церковної творчості і ранні співочі пам’ятки Русі не датувалися і не підписувалися автором. Автор вважав, якщо Господь дав йому можливість виразити божественну красу, то він був тільки провідником волі Божої і не смів ставити свій підпис.

Через деякий час відбувається деталізація та індивідуалізація особистості людини. Відбувається усвідомлення автора як творчої одиниці, яка вже не смиренно виражає і відображає божественну гармонію, а привносить і дещо своє.

Незчисленна кількість духовних композицій була створена протягом століть композиторами, глибоко перейнятими релігійністю.

Музичне мистецтво західноєвропейських країн вийшло з церковної музики, покровителькою якої була Свята Цецилія. Причини цього криються у тому, що композитори в процесі творчості залишаються наодинці з божественним началом.

Відносини довіри пов’язували Іогана Себастьяна Баха з його Богом, в якому він бачив свого щонайвищого поручителя. Виключно великий його внесок у духовну музику. Органні твори, кантати і ораторії композитора – відображення вищих духовних сил. У жанрах церковної музики були створені його найбільші творіння — «Пристрасті за Матвієм» і меса сі-мінор.

Музика Й.С.Баха не тільки підносить релігійні відчуття, але має і більш глибинний вплив. Вона викликає в уяві релігійні символи, особливо символ храму, гармонійні пропорції, які нагадують про безмежність Всесвіту. Таку дію мають також ораторії Г.-Ф.Генделя.

Головний внесок в церковну музику Людвіга ван Бетховена – його «Святкова меса», яка стоїть на одному рівні з месою сі-мінор Баха.

Антон Брукнер свою Дев’яту симфонію присвятив «улюбленому Богу». Фінал, над яким композитор працював в останній день свого життя, завершився Adagio, в якому звучить тема, що веде в далекі світи, від плотського до трансцендентального.

Релігійність Ференца Ліста знайшла своє віддзеркалення в написанні церковної органної музики, сповненої глибокої віри. Духовна тематика присутня і в його фортепіанній творчості, наприклад, в «Поетичних і релігійних співзвуччях», а також у «Легендах про святих».

Найбільш яскравим явищем української духовної культури є музична спадщина Д.Бортнянського. Про церковно-вокальний стиль Бортнянського, зокрема про його концерти, російський духовний композитор Компанейський зазначає: «вони писані з такою майстерністю та чистотою голосоведення, виразом та красою мелодії, архітектонікою форми, притім, з такою природною простотою, що до тієї висоти не досяг, мабуть, жоден вокальний композитор у світі» [6, c.633].

Церковні композиції Бортнянського швидко стали популярними й увійшли до церковного вжитку по всіх землях, де Богослужіння відбувається за грецьким обрядом. Як пише М.Грінченко – «деякі музичні форми, як наприклад, форма «Херувимської» пісні, й досі вживаються так, як склав їх Бортнянський» [20, c.43].

Не менш яскравою особистістю був М.Березовський. Його «Вірую», причасники «Творяй ангели своя духи», «Чашу спасіння» виказують великий талант, потужну силу виразу, високу музичну культуру.

А.Ведель захоплювався старовинними розспівами Київської Лаври. Серед його духовних композицій найпопулярнішими є «На ріках Вавилонських» та «Покаяния отверзи ми двері».

«Одна із знакових постатей в історії західноукраїнського мистецтва – отець М.Вербицький. В своїй творчості звертався до духовної музики, до релігійних текстів» [35]. Із 36-ти його релігійних композицій і досі популярні «Іже Херувими», «Отче наш», «Ангел вопіяше», «Будь ім'я Господнє». Творча індивідуальність Вербицького виявилася найяскравіше в його багатій мелодиці та різноманітній ритміці, споріднених з народнопісенними витоками.

Традиції М.Вербицького в церковній музиці розвивають П.Бажанський, А.Вахнянин, В.Матюк, І.Воробкевич, Д.Січинський.

Укорінена в культурних шарах минулого духовно-релігійна музика забезпечує надійний зв’язок з національною традицією і, разом з тим, творить значну перспективу нових творчих пошуків, суб’єктивних інтерпретацій, тлумачень форми і змісту з позицій моральних запитів нового часу.

Церковна музика – це неосяжна галузь, в якій і сьогодні з’являються музичні твори з установками композиторів на упокорення і подяку, підпорядкування одному творцю і розуміння його творіння, які переносять на слухачів [80, c.99].

У філософсько-біблійному ракурсі вирішує Станкович задум монументальної, ораторіального типу композиції «Нехай прийде Царство твоє», зануренням у психологічні глибини ліричного світовідчуття позначений «Диптих» В. Сильвестрова, переспіви В.Стольникова. Молитва «Отче наш» стає основою розгорнутої хорової композиції Г.Гаврилець, у вільній інтерпретації канону Stabat Mater вирішує Ю.Іщенко задум кантати «Скорботна мати» на слова П. Тичини, ліризм і, водночас, барокова концертність визначають «Духовний триптих» В.Губи.

Орієнтуючись на стилістику української класики, Л.Дичко пише дві масштабні Літургії. У 1989р. виникає концертний варіант Першої Літургії для сопрано соло і чоловічого хору. Невдовзі виникають варіанти цього твору для сопрано соло і жіночого хору та для мішаного хору. Другу Літургію концертного призначення також написано для мішаного хору. На замовлення камерного хору «Київ» Л.Дичко створює більш камерну «Урочисту Літургію», пристосовану для концертного виконання в інтер’єрі храму. Л.Дичко є також автором трьох концертів духовної музики (на основі літургіки) для голосу соло та органу: «Благослови, душа моя Господа», «Тобі співаємо, тебе