Духовність не лише відтворює, але й спрямовує національний історичний процес, визначає майбутні його домінанти. Сучасні українські композитори немов повертають церковну музику в головне річище національного стилю творчого процесу. Особливо сьогодні актуальне співвідношення новизни музичної мови з духовним змістом у церковній музиці. Для хорової духовної творчості останніх років ХХ століття характерне нове бачення та прочитання релігійних текстів з використанням сучасних засобів гармонічної та музичної мови. Такою є духовна творчість В.Степурка, І.Мацієвського [27, c.189].

Церковна музика є яскравим явищем не тільки у мистецтві Церкви, - їй належить важлива роль в історії музичного мистецтва загалом. В межах церковної культури були створені видатні художні цінності, формувалися важливі музичні жанри, з церквою пов'язаний розвиток теорії музики, нотного письма.

Отже, культурно-історичний процес утвердив мистецтво як ефективний засіб морального, інтелектуального і духовного формування особистості. На теренах вітчизняної культури, як здебільшого і в інших європейських культурах, до XX ст.. цю важливу етичну функцію мистецтва, здійснювала, насамперед, релігійна музика в синтезі з проповіддю та канонічними текстами.

1.4. Церковна музика як провідний різновид духовної музики та особливості її психологічного впливу на особистість.

Емоційна дія музичного мистецтва використовувалася церквою для залучення людей в храми з прадавніх часів у всіх народів світу.

Музика "церковна" або "сакральна" - музика християнської Церкви призначена для супроводження Служби Божої, або вживана у так звані позаслужбові години. Вона є "конечною і складовою частиною Літургії; тим святіша, чим тісніше поєднуватиметься з літургійною дією; цероковний спів, звеличений похвалами, належить зберігати і плекати; мета - прослава Бога і освячення вірних» [41, c.50-51].

Головною ознакою церковної музики є не «музика», а приналежність цього музичного явища до церковного богослужіння. Тому церковна музика повинна мати особливий характер.

У кожній церкві — православній, католицькій, протестантській і ін. — склалися свої принципи музичного оформлення богослужіння; істотні відмінності виявляє і церковна музика різних місцевих гілок однієї і тієї ж церкви (наприклад, російською, болгарською, сербською, грузинською, грецькою і ін. православних церков).

Католицька церковна музика грунтується на григоріанському хоралі . Всі католицькі співи виконуються на латинській мові (лише у 60-х рр. 20 ст було допущено спів в церкві і на рідних мовах); вони багатоголосі і співаються а капела або у супроводі органу, оркестру.

Основна форма лютеранської церковної музики — протестантський хорал, який співається і церковним хором, і самими віруючими на рідній мові у супроводі органу і інших музичних інструментів. Найбільш поширені форми лютеранської церковної музики: «Пристрасті», духовна ораторія, церковна кантата, мотет, псалом, духовна пісня.

Головний вигляд староруської церковної музики — знаменний розспів. Спів спочатку був одноголосним, з 16 ст стає багатоголосим. Співи виконуються на церковнослов’янській мові без інструментального супроводу під час обідні ( Літургії ) , всеношної, вінчання, молебня, панахиди і ін. Святкова Літургія інколи завершується духовним концертом.

Музика останніх століть існування Римської імперії була тісно повязана з язичницькими культами, від яких християнство намагалось відмежуватись. Тому Церква шукала нових форм музичного вираження. «Розвиток західнохристиянської музичної культури відрізнявся від східнохристиянської: на Заході культова храмова музика завжди протиставлялась світській, у Візантії ж такого протиставлення не було» [57, c.95].

Музика православних народів Сходу (переважно греків) і словян, автокефальних православних церков, на відміну від католицької і протестантської, була виключно вокальною. Візантійський вплив визначив характер розвитку церковної музики Давньої Русі на першому етапі; надалі в ній домінували художні принципи національної культури.

Українська духовна музична спадщина належить до найглибших і найдавніших пластів національної культури і сягає своїми коренями сивої давнини дохристиянських часів.

Традиції церковного співу мають тисячолітню історію, розвивались в різних церковних, суспільно-політичних і культурних обставинах, переходили різні фази розвитку й створили різноманітні регіональні та локальні різновидності. Духовний хоровий спів на Україні має в своїй основі народнопісенну культуру і формувався під впливом канонічних форм візантійського церковного співу. Первісно, грецькі наспіви були чужими для психіки та характеру українських людей, тому невдовзі появилися свої співаки, які надали йому своєрідного характеру.

«Впродовж двох тисячоліть розвитку християнської церковно-музичної традиції сформувався величезний масив літургійної музики. Про роль її в богослужінні свідчить великий опис в джерелознавчій літературі (від висловлювань античних філософів, повчань Отців Церкви до постанов ІІ Ватиканського Собору). А звідси, висновки про важливість музики у християнському культі, постійне розширення самого поняття церковної музичної творчості відповідно до літургійної практики, як безцінного скарбу усієї Церкви» [26].

«Епоха християнства розпочалась на теренах України з 988 р., коли князь Володимир Великий надав християнській релігії статусу державної» [35].

Україна прийняла християнство, а за ним і церковну музику з Візантії, частково з Болгарії, що вже раніше була охрещена завдяки Візантії й «рівно ж під візантійським впливом виробила собі обряд і наспів (відомий в церковній практиці як болгарський напів, поділений, подібно як і грецький на 8 гласів)» [4].

М.Грінченко писав, що «…найдавніший церковний спів прийшов до руських слов’ян не шляхом вивчення його по нотних книжках – чи то болгарських, чи грецьких – а просто з голосу, через співоцьке минуле, традицію» [21, c.102].

Цю ж давню традицію богослужбового співу в Україні підтверджує О.Кошиць: «Св.Кирило ще у 860р. застав на Криму християнина Киянина, і той показував йому церковні книжки, написані слов’янською мовою. Тож ясно, що коли були богослужбові книжки, то було й Богослужіння живою мовою, був і спів» [44, c.30].

Тільки з середини Х століття, за часів панування Ярослава Мудрого, починає створюватися питомо-українська церковна музика,