Релігійна свідомість специфічна. Їй властива віра, емоційність, символістика, почуттєва наочність, поєднання реального змісту з ілюзіями, діалогічність (діалог з Богом), знання релігійної лексики, уява, фантазія.

Філософський підхід до релігії означає встановлення її зв'язку з ідеалізмом. Ідеалізм є теоретичною основою сучасної релігії, у той же час слід зазначити, що якщо ідеалізм має визначену систему категорій і логічність суджень, то у відмінності від ідеалізму релігія в цілому виступає як світогляд, заснований на вірі і почуттях, і тому відносно легко засвоюється і приймається свідомістю визначеної частини людей.

Збереження релігійної свідомості пов'язане з естетичною привабливістю обрядової культури, з емоційною насиченістю релігійних почуттів, з почуттям віри в добро і справедливість.

Своєрідним акумулятором релігійних поглядів завжди виступало і виступає зараз мистецтво. Релігійні організації завжди намагалися поставити собі на службу різні види мистецтва: архітектуру, живопис, скульптуру, музику, поезію, театр. Усе це покликано підсилити вплив релігії, зміцнити віру.

Сучасна наука спростовує основні догми релігії. Але релігія гнучко і швидко пристосовується до дійсності, що змінюється. Причиною збереження релігійності свідомості є і стійкість традицій, що складалися століттями і міцно ввійшли в побут людей. Велику роль грають церковні обряди, пов'язані з великими подіями в житті людини (народження, весілля, похорон).

Суттєвим елементом релігії є емоційне ставлення людей до створених їхньою уявою надприродних сил.

Відомий німецький філософ Іммануїл Кант обґрунтував необхідність віри в Бога, оскільки за відсутності віри доволі проблемними виявляються функціонування моральної свідомості, основного закону етики, запобігання реальним проявам негативних тенденцій, зла, існуючих в суспільстві й житті людини.

Аналізуючи функції мистецтва (гедоністичну, компенсаторну, терапевтичну), першочергово Кант виділив соціальну функцію, здатність мистецтва підвищувати загальну культуру людини. Найвагоміше завдання мистецтва вбачав у "розвитку моральних ідей і культури морального почуття", оскільки мистецтво, як зображення ідеї розуму, сприяє розвиткові внутрішньої, духовної культури людини.

Епоха новітнього часу перейнята прагненням до одухотворення усіх сфер суспільного життя, зміни становища людини в світі та її поглядів на саму себе. Тому вивчення, популяризація і відродження шедеврів духовної музики має сьогодні величезне пізнавальне і виховне значення, є однією із суттєвих проблем розвитку сучасного музичного мистецтва в Україні.

Мистецтво взагалi i музика зокрема у кожному своєму фактi буття обов’язково є виявом певного способу свiтосприйняття, вiдношенням до визначеної сторони об’єктивної реальностi, що обумовлюється моральними критерiями. Винятково конкретним буттям, однiєю з сторiн культурного життя людства є духовне релiгiйне життя. Внаслiдок змiни суспiльно-полiтичного становища i наявностi тенденцiй до повної демократизацiї нашого суспiльства, даний феномен необхiдно повинен зайняти належне йому мiсце у системi суспiльних вiдносин.

Становлення релiгiйного феномену, вiдновлення духовно-релiгiйних орiєнтацiй у свiдомостi сучасного суспiльства вимагає дослiдження джерел теоретичних положень символiчно-мiфологiчної естетики, через якi виявляється сутнiсть традицiйного Християнства не як iдеологiї, а як онтологiї з її постулатами морального буття. Основою пiзнання дiйсностi виступає не логiка понять, а спонукальнi моменти волевиявлення як наслiдок сформованостi морально-ціннісного відношення.

Духовна музика як частина загальної музичної культури суспільства, на основі інтеграції духовних законів традиції та моральних принципів існування сучасного суспільства, довгий час належала до числа основних об'єктів музичної діяльності. «На сучасному етапі, у світлі тенденцій розвитку сучасного мистецтва, вона являє собою специфічний феномен зі своїми особливими законами розвитку та принципами становлення» [19, c.335].

Духовну музику розуміємо як такий тип музичної культури, що являється виразником релігійної свідомості і становить складову частину релігійного обряду.

Музичне мистецтво – непересічне явище духовної культури. Музика Церкви стала одним із найвпливовіших факторів формування християнського світогляду сотень поколінь людей. Від псалмів Давида і григоріанського хоралу – аж до сучасних електронних композицій релігійна пісня була школою осягнення Слова Божого. Народжена із слів молитви і текстів Святого Письма, вона залишається могутнім імпульсом для духовного прозріння, відродження і зростання [71, c.195].

«Передумовою формування морально-ціннісного відношення до духовної (релiгiйної) музики на рiвнi усвiдомлення є опора на символiчно-мiфологiчну естетику раннього Християнства, позаяк змiстовна сторона феномену традицiйної духовної музики випливає з текстiв Святого Письма, дiйсна сутнiсть змiсту якого стає зрозумiлою тiльки через символiчний ряд вiдповiдностей зовнiшнiх фактiв буття внутрiшнiм принципам духовного становлення» [32, c.12].

Усвiдомлення є вiдправним моментом процесу формування морально-ціннісного відношення, необхiдною умовою становлення світорозумiння як частини загального свiтогляду людини. Саме по собi воно не є показником сформованої моральностi. Тiльки через утвердження вiдповiдного свiтосприйняття, через активну дiяльнiсть по утвердженню усвiдомлених iстин, виявляється рiвень моральної сформованостi людини.

Ціннісні орієнтації знаходять відображення в потребах та інтересах (це, насамперед, моральні переконання, що стають засадами формування індивідуального світогляду людини). Саме вони - ціннісні орієнтації - мали завжди величезну силу мотиваційного впливу на суспільну свідомість.

2.2. Сакральність як визначальна особливість духовної музики та її функції в процесі формування емоційно-чуттєвого стану особистості.

У сучасному суспільстві питання формування релігійних почуттів є актуальним, тому що вони відіграють значну роль у становленні особистості та її діяльності в суспільстві, а також впливають на міжособистісні відносини. Крім того, важливе значення має вплив сакрального мистецтва на формування релігійних почуттів, а також воно виступає як феномен релігійної діяльності.

Проблема релігійних почуттів досить давно розглядається в науковій літературі і має декілька напрямів розгляду. Так, ще в XIX столітті, У.Джеймс зауважував, що джерело релігії треба шукати тільки в індивідуальній свідомості кожного віруючого, і перш за все в галузі його емоцій [23, c.492]. Він вважає, що релігійні почуття досить стійкі і