Для чого ж людині взагалі потрібна музика, і зокрема церковна? Як вона впливає на душу та загальний стан людини?

Культуру якої б країни і епохи ми не взяли, скрізь бачимо спроби пояснення її животворної дії в нормалізації психічного і фізичного здоров’я людини – від інтуїтивних гіпотез до строгих наукових методик.

Вже в роботах першого загальновизнаного теоретика музики – старогрецького філософа Піфагора – ми знаходимо опис того, яким чином музика може впливати на емоційний стан людини. Одним з найважливіших понять в етиці Піфагора була «еуритмія» - здатність людини знаходити вірний ритм у всіх проявах життєдіяльності – співі, грі, танцях, мові, жестах, думках, вчинках. Через знаходження вірного ритму людина, що розглядається як свого роду мікрокосмос, могла гармонійно підключитися до космічного ритму світового цілого. Піфагор встановив мелодії і ритми, звідки відбувається лікування людських пристрастей, відновлюється гармонія душевних здібностей у їх початковому вигляді.

Інший корифей античності Платон вважав, що ритми і лади, впливаючи на думку, змінюють її відповідно їм самим. Тому краща охорона держави – музика «статечна і злагоджена», скромна і проста, а не «жіночна або дика».

Ідеї Платона і Піфагора одержали найбільший розвиток в праці Аристотеля, що розробив вчення про мімесис – уявлення про внутрішній світ людини і способи впливу на нього за допомогою мистецтва. У теорії мімесису була представлена концепція про катарсис – очищення душі (слухача, глядача) в процесі сприйняття творів мистецтва, що відображають світ людських характерів і пристрастей, приголомшливих за своєю правдою і красою.

У творах батька медицини Гіппократа, ще одного великого ученого античності, можна зустріти не тільки рекомендації лікування музикою, але і обґрунтування різної її дії на людей чотирьох вперше визначених ним типів темпераментів – холериків, флегматиків, сангвініків і меланхоліків.

О. Лосєв у своєму дослідженні музичної естетики античного світу з позицій соціального функціонування музики окреслює такі його типи:

1) магічне, або медичне розуміння музики – трактування її як засобу впливу на психічний або фізичний стан людини;

2) соціально-виховне значення музики;

3) космологічне, при якому космос розуміється як певним чином настроєний інструмент (гармонія сфер);

4) вузько-спеціальне, що розробляє значення окремих музичних категорій;

5) музична теорія.

У середньовічній Європі музикотерапія була практичним втіленням вчення про «гармонію сфер», що розвивалося на базі ідей Піфагора і Платона. За вченням Атанзіуса Кірхера – психотерапевтичні можливості музики полягають в її посередництві між музикою сфер і тією, яка виникає під час фізіологічних процесів в тілі. Приводячи останню в відповідність з першою, музика має оздоровчу дію.

В епоху Просвітництва у зв’язку з успіхами природознавства, розвитком аналітичних підходів до медицини музикотерапію почали вивчати з позицій фізіології. Досліджувалися реакції організму на прослуховування тих або інших музичних творів: зміни пульсу, серцевої діяльності, ритму дихання від висоти і сили звуку, тембру, тональності [80, c.7].

Вивчення фізіологічної дії музики науковими методами підтвердило гіпотезу стародавніх учених про те, що в основі лікування звуком і музикою лежить резонанс. Акустичний принцип резонансу може бути застосований не тільки до музичних інструментів, але і до людського організму. Коли звукові хвилі проникають в тіло людини, в клітинах виникають відповідні коливання, що сприяють відновленню і зміцненню здоров’я. Високий вміст рідини в тканинах людини допомагає передавати звук, а загальний ефект можна порівняти з глибоким масажем на атомному і молекулярному рівнях. Отже, людину можна порівняти з дуже складним унікальним і тонко настроєним музичним інструментом. Кожен атом, молекула, клітина, тканина і орган тіла постійно випромінюють коливання різних частот фізичного, емоційного, психічного і духовного життя організму.

«За допомогою музики, звуку можна уповільнити і зрівноважити хвилі, що випромінюються тим чи іншим органом, змінюючи їх частоту. Частота звуку і є основним чинником, що визначає його терапевтичний ефект.

У разі захворювань, щоб викликати резонанс і зруйнувати негативну структуру, музичні частоти повинні бути близькі частотам клітин» [30, c.21].

У Росії перші наукові роботи, присвячені механізму впливу музики на людину, з’явились в кінці XIX – поч. XX ст. Вчені, вивчаючи вплив музики на людину, досліджували цей процес на трьох рівнях: фізичному, душевному (В.Бехтерев [9], З. Фрейд [78]) і духовному (Б. Асафґєв [5], Л.Мазель [51], та ін.).

Відомий фізіолог Б.С.Алякринський, дослідивши людський організм, зробив висновок: «Людина – це система, наскрізь просякнута ритмами».

Науково-технічний прогрес дозволив на вищому рівні, ніж в попередні сторіччя, вивчити фізіологічні реакції організму (дихання, частоту серцевого ритму, кровообіг, кров’яний тиск, тощо) на звук і музику.

Знаючи, як багато робить музика для поліпшення стану духу і тіла, сучасна людина, як і стародавні люди, котрі слухали священну Ліру Давида, може сподіватися на зцілення нею. Музика встановлює прямий контакт з відчуттями з глибин пам’яті й уяви, та, оминаючи логічні й аналітичні центри, викликає фізичні реакції [80, c.43].

Звукова терапія первісних співів характерна і для християнських традицій лікування, що відобразилися, зокрема, в григоріанських співах. Їх напівзабуті музичні записи на початку 90-х років минулого століття одержали несподівано широку популярність, пов’язану, насамперед, із тим, що душа сучасної людини готова до сприйняття лікувальної сили відроджених стародавніх звуків. Григоріанські співи можуть створити позитивну атмосферу. Особливий спокій несуть інтонації «Алілуя» - вершини священних співів.

Цілющу дію мала також давня техніка «обертонні співи», яка довгі роки була таємною езотеричною традицією. Обертони були відомі в середньовічних монастирях, де груповий спів поєднувався з резонансом духовної архітектури.

На відміну від високочастотних григоріанських співів,