Із найдавніших часів музика постає у суспільній свідомості як фактор психокоригуючої дії. Якщо дотримуватися концепції про співмірність розвитку суспільної та індивідуальної свідомості, то вказана здатність музичного мистецтва зумовлена як безпосередньою дією на психофізіологію, так і ґенетичним “спрацьовуванням” факторів психобіологічного походження, що закарбувалися у суспільній свідомості, оскільки у впливі музики на людину провідну роль відіграють не логічно-технічні, а значно архаїчніші, передпонятійні фактори, відбиток яких зберігається у суспільній свідомості і в процесі музичного сприйняття “виринає” із глибин психіки людини.

Особливе значення музики, як засобу впливу на свідомість, було відоме з прадавніх часів. Музика розглядалася як магічний засіб впливу на психіку при первісному ладі. Так, відомі спроби тлумачення об’єктивних можливостей впливу музики на психіку людини у стародавньому Китаї, Єгипті, Індії та інших країнах. Загальновідомою є роль культової музики у формуванні містико-теологічних поглядів середньовіччя та інших культурно-історичних періодів.

У західних цивілізаціях вважають, посилаючись на Євангеліє, що «спочатку було слово». Проте, в грецькій мові слово «логос» означає не тільки «слово», але й «звук». Дослідники виявили, що людське вухо реагує на звуки високого музичного діапазону (від 3000 до 20000Гц.). Значить, колись люди спілкувалися в основному за допомогою пісень або високочастотного тонування, а не мови.

Згідно з науковими даними, первісна пісня складалася із серій по дві або три ноти, поєднаних різними тонами. Їх могла зрозуміти будь-яка людина.

За відгомонами міфів і легенд, ще до будівництва Вавилонської башти існував універсальний алфавіт із тонів і ритмів. Це дозволяє стверджувати, що музика – первісна і початкова мова людства [80, c.75].

Вокальна музика – музика для голосу – найдавніший вид музичного мистецтва. На зорі існування людського суспільства, тоді ж коли людина навчилася застосовувати звукове мовлення як засіб спілкування з іншими людьми, виникли й перші примітивні форми вокальної музики. Це були заклики пастухів, мисливські та войовничі оклики, вигуки, що об’єднували зусилля людей у спільній праці. Музиці та співу приписували і магічну роль. Їх активно використовували як засіб заклинання природи, добрих і злих духів, язичницьких богів. І коли під-час заклинань, що мали принести перемогу мисливцям, вони співали і виконували ритуальний танець з луками і списами, музика пробуджувала у старців відвагу юності, а юнаки ставали спритнішими і відважнішими [13, c.17].

Музика в тій чи іншій формі пронизує всю історію людства, починаючи з наших прабатьків Адама і Єви. Божественною музикою і піснеспівами був наповнений весь нематеріальний світ, усе, що ми називаємо раєм. Пророк Ісаія свідчить, що навколо Престолу Божого предстоять Серафими, невпинно славословлячи Господа ангельською піснею: “Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Уся земля повна слави Його”. Це ж підтверджують і безліч праведників, що удостоїлися ще за життя бути піднесеними у горні обителі.

Природно припустити, що після вигнання з раю, Адам і Єва з тугою згадували чудові мелодії, які вони чули у саду. Вони намагалися передати їхню красу своїм дітям, наскільки можливо це було зробити недосконалим людським голосом.

Пізніше були винайдені і перші музичні інструменти. Так, правнук Каїна в сьомому коліні Іувал першим винайшов гуслі та сопілку. Гуслі або арфа (єврейською — “кінур”), за описом Іосифа Флавія, мала десять струн, на яких грали за допомогою плектра — особливої музичної палички. Сестра ж Іувала Ноєма Прекрасна, за переданням, стала винахідницею тонів, тобто основ теорії музики та пісень.

У богослужбову практику давніх іудеїв увійшли різноманітні музичні інструменти. Так, боговдохновенний пророк Давид закликає хвалити Господа, використовуючи для цього всі інструменти — і духові, і струнні, й ударні.

Мелодійний музичний акомпанемент і спів здавна супроводжували молитву і служіння Богові. Цар Давид, який жив за тисячу років до Різдва Христового, наділений Богом видатним поетичним талантом, створював натхненні молитви – псалми, супроводжуючи їх грою на гуслях (псалтирі). Він також запровадив спів псалмів під час Богослужіння, і в Єрусалимському храмі з’явилися постійні посади співаків і музикантів.

Святе Письмо схвалює молитвоналаштувальний спів. Так апостол Яків радить: «Зле страждає якщо хто з вас, нехай молиться. Веселиться якщо хто, нехай співає псалми». Подібну пораду дає й апостол Павло: «Напучуйте себе псалмами і славословіями, і піснями духовними, співаючи і восхваляючи в серцях ваших Господа» (1 Цар. 16, 16-23)

Християнський спів глибоко вкорінений у старозавітній традиції. Біблія переповнена прикладами піснеспівів. Можна твердити, що Біблія - це одна безперервна пісня про Бога, про Його любов до людини, пісня про кожну окрему душу. Не випадково особливе місце у Біблії належить Пісні Пісень – натхненній поемі Соломона і Суламіти, що стало на всі часи прообразом любові Небесного Нареченого і нареченої – Церкви, взаємостосунків між Богом і людиною.

Про могутній вплив музики пише Святе Письмо. Коли іудейського царя Саула опанував дух злоби і відчаю, він просив Давида грати йому на арфі. Ніжні та мелодійні звуки заспокоювали Саула, і тоді злий дух відступав від нього. Так ще з давнини люди знали, що ніжні мелодії мають позитивний вплив на настрій і почуття людини, тому ними незмінно супроводжували різні релігійні ритуали. Музика, особливо урочиста, наприклад, релігійні гімни, виводила людей із поля дрібних щоденних, часто егоїстичних переживань і примушувала забувати своє «я», розчиняючи його у світі вічного та безмежного.

Апостол Павло в Новому Завіті говорить про