Метод забезпечується сукупністю проективних методик (їх на-зивають також проективними тестами), серед котрих розрізняють: 1) асоціативні — наприклад, тест Хольцмана, тест Роршаха, в яких піддослідні створюють образи за стимулами-плямами; тест завершення незакінчених речень; 2) інтерпретаційні — наприклад, тема-тичний аперцепційний тест (ТАТ), в якому завдання полягають в необхідності тлумачити соціальну ситуацію, зображену на картинці; 3) експресивні — психодрама, тест малюнка людини, тест малюнка неіснуючої тварини та ін.

Проективні методики мають значні можливості в дослідженні індивідуальних проявів особистості. Проте вони не відповідають вимогам психометричних інструментів, оскільки не виключають впливів на відповіді людини в проективному тесті багатьох си-туаційних факторів: інструкцій, особистості експериментатора, сти-мулів, тимчасових станів суб'єкта тощо. Крім цього, існує проблема надійності та валідності проективних тестів, оскільки у процесі їх використання спостерігається нестабільність результатів та супе-речливість інтерпретацій даних. Однак безумовно позитивним мо-ментом проективних методів є те, що вони полегшують демонстра-цію таких змістовних моментів внутрішнього світу суб'єкта, які він часто не в змозі висловити прямо, і допомагають зорієнтуватися у складних властивостях особистості, які часто не підлягають точному виміру або оцінці. Використання проективних методів потребує ши-рокої теоретичної підготовки психолога та наявності практичного досвіду з реалізації методик конкретного типу.

Застосування клінічних методів у психології пов'язане з ситуа-ціями конкретної психологічної відповіді професіонала на запит про психологічну допомогу з боку клієнта. Це так звані клінічні ситуації, які виникають не лише в психіатричній практиці і пов'язані не тільки з вирішенням психологічних проблем хворих з соматичним діагнозом. Будь-яка ситуація, зміст якої полягає в реально-пере-творюючому впливі психолога на індивідуальний світ «Я» людини, може називатися клінічною. Ці ситуації є основою взаємодії психо-лога з особистістю і в практиці індивідуального консультування, психотерапії, і в соціально-психологічному тренуванні. Клінічні си-туації можуть бути планомірними та спонтанними. Ініціатива у ви-никненні цих ситуацій може належати як самому клієнту, так і психологу або третій особі. Специфіка ситуацій клінічного типу полягає в тому, що вони не є суто дослідницькими, або при-кладними. Цим зумовлена і синтетичність змісту методів, які за-стосовуються в них.

Клінічний метод являє собою синтез: 1) дослідницьких, 2) аналі-тичних та 3) перетворюючих технік взаємодії з клієнтом, які поєднані один з одним у часі застосування та у просторі проблеми клієнта, яка і викликала взаємодію його з психологом. Наприклад, психо-аналітичний метод моделює цикл ситуаційних взаємодій психолога з особистістю і зумовлює як клінічний метод цілісне проходження пацієнта з допомогою психолога через «змістовий простір» своєї проблеми; зіставлення її змісту з власним відчуттям своєї життєвої ситуації та життя в цілому; виявлення причин та смислу проблеми; оволодіння способами «зняття» емоційних переживань змісту проб-леми в інших життєвих ситуаціях та ін. Кожний з цих етапів психо-терапевтичної (або психолого-консультаційної тощо) роботи забез-печується комплексом методик, прийомів і технік, які у своєму поєднанні і становлять застосований клінічний метод, ефект дії якого визначається вирішенням проблеми, що спонукала клінічну ситуацію. Вирішення проблеми може здійснюватися на різних рівнях і зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями клієн-та, змістовими компонентами його психологічного стану на момент взаємодії, очікуваннями клієнта та об'єктивними даними психолога про «не-критичність» ситуації для клієнта, яка склалася після взаємо-дії з психологом: а) актуалізація та осмислення клієнтом своєї проб-леми; б) формування здібності клієнта самостійно «опрацьовувати» свої проблеми; в) психотерапія (короткочасна чи пролонгована); г) зняття проблемної ситуації тощо.

Загалом клінічний метод постає як цілісна, процедурно обумов-лена техніка подолання критичності ситуацій психологічного життя людини (незалежно від їхньої змістової наповненості та потенційних характеристик). Застосування того чи іншого типу клінічних методів (психоаналітичних, психосинтетичних та ін.) потребує спеціальної підготовки психолога, а в окремих випадках — засвідченого права на практику в тій чи іншій психотерапевтичній традиції тощо.

Лонгітюдний, зрізів, генетико-моделюючий методи. Сутнісна ознака представленої групи методів полягає в процедурній організації пси-хологічного дослідження з метою більш адекватного та змістовного відображення предмета дослідження. Дані методи задають трива-лість, послідовність розгортання і тип «керованості» експеримен-татора процесом психологічного пізнання конкретного явища. Так, лонгітюдне дослідження — це тривале та систематичне вивчення особливостей розвитку одних і тих же суб'єктів, яке дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз жит-тєвого циклу людини. Спочатку лонгітюдне дослідження (як метод «поздовжніх зрізів») формувався в дитячій та віковій психології як альтернатива пануючим на той час методам визначення станів чи рівнів розвитку (методам «поперечних зрізів»). Самостійна цінність лонгітюдного дослідження пов'язується з можливістю передбачення подальшого розвитку особистості та встановлення генетичних зв'язків між фазами досліджуваного процесу розгортання психо-логічних властивостей буття людини на основі об'єктивного та по-слідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної особистості. В процесі дослідження використовуються необхідні системи методів, які забезпечують досягнення цілей до-слідження: синтез спостереження, тестування, експериментальних технік, психографії, праксиметрії тощо.