Християнство дивиться на смерть як на кару за первородний гріх і водночас – як на перехід до вільного життя. Завдяки Ісусові смерть є повнотою нашого співжиття з ним. Як життя Ісуса Христа одержало свою зовнішню форму від смерті на хресті, де звершилось відкуплення, так життя християнина одержує свій знак завдяки смерті.

Смерть віддаляє і водночас наближує людину до Бога. Вона є символом сатани (загибелі в гріхах), зворотнім розпитанням нашого Станіслава, а також символ Христа і Його воскресіння.

Термін „легка смерть” використовується Конгрегацією Віровчення у „Декларації про евтаназія” від 5 травня 1980 року. Текст Декларації запобігає будь-якому суб’єктивному визначенню і остаточно пояснює зміст евтаназія: „Під словом евтаназія мається на увазі будь-яка дія чи, навпаки, бездіяльність, яка за своєю сутністю чи наміром, призводить до смерті, метою якої є усунення болю і страждання”. Тобто у її прямому значенні, евтаназія – це спеціально здійснене вбивство за допомогою методу, який спричиняє найменший біль і страждання, здійснене з „жалю” для того, щоб покласти кінець невимовним стражданням, або для того, щоб усунути труднощів життя, яке вважається „нелюдським”, „не достойним самої людини. Сюди не входять самогубства або смерть в результаті обезболюючої терапії, якщо при цьому прямо не шукають смерті.

Божа заповідь „не вбий” не визнає „пом’якшуючих обставин” (проблеми смертної кари, самозахисту і справедливої війни є окремим питанням, бо включають в себе поняття справедливості і суспільного блага, необхідність захищати своє життя від агресії). Значить, евтаназія є прямим порушенням Божого закону. У Бога є план щодо кожної людини, він виражається у понятті Божественного Проведіння. Якщо людина втручається у цей план, хоче присвоїти собі роль Бога, то цим вона зазіхає на його владу. Евтаназія є прямим зазіханням на поняття всього святого, вона ганьбить і життя, і смерть, відкидає самого Бога. Життя християнина за своєю суттю є життям сина, який приймає все, що посилає йому Отець. для християн смерть є такою, якою її посилає їм Бог, в той момент і таким чином, як це йому завгодно.

Сенс страждань.

„Декларація про евтаназія” заявляє, що „безглузді страждання є злом”. Тут іде мова про найсильніший аргумент на користь евтаназія,якщо виходити з атеїстичної і матеріалістичної перспективи або точки зору сучасного сепуляризму. Якщо людина нікому не зобов’язана своїм життям - значить, вона є її господарем і може сама вирішувати проблему своєї смерті. Якщо її найбільшим ідеалом є благополуччя у цьому світі. Ящо єдина суть її життя – це добре здоров’я, краса, сила, легке майбутнє, - тоді, дійсно, життя переповнене труднощами, а без надії на одуженя виявляється „порожнім” і не вартим того, щоб його проживали до кінця. Значить, „вартісним” життям живе лише той, хто молодий, здоровий, гарний, щасливий, розумний і потрібний суспільству. Тому існує і життя, яке „не має ніякої цінності”, і логічним сає знищення інвалідів, важко і невиліковно хворих. Такою була точка зору Платона, нацистів, і такою є політика керівників тоталітарних режимів, де держава має право приймати рішення про ліквідацію „непотрібних ротів”. Столиця християнства на заході та у нас зберегли ще у людей почуття відрази до таких ідеологій.

Християнський погляд на людське життя, яким би воно не було, відкидає такі думки. Християнин знає, що не буває безглуздих страждань. Хоч самі по собі вони і є злом, але Бог може перетворити це зло на благо, бо абсолютного зла не існує. З болем і стражданнями, які суть наслідки гріха, треба боротися, але вони було спокутані Христом. Він не тільки обожнив, освятив страждання, але, помираючи, освятив і саму смерть: змінив її зміст, перетворивши її з наслідку гріха у засіб порятунку, спасіння. Той, хто страждає, може поєднати свої страсті з Христовими. У стражданнях невинного, у його останній агонії, смерті відтворюється образ і таїнство Христа.

Вчення церкви про евтаназія

Церква повністю засуджує евтаназія. Декларація Конгрегації Віровчення 1980 року заявляє: „Треба рішуче заявити, що ніщо і ніхто не може дозволити вбивство невинної людини, будь вона ембріоном чи плодом, чи дитиною, чи дорослим, чи людиною похилого віку, невиліковно хворим, чи вмираючим. Крім того, ніхто не може вимагати здійснити таке вбивство ні по відношенню до себе, ні по відношенню до будь-кого іншого, хто знаходиться під його відповідальністю, не може також погодитися на це ні прямо, ні опосередковано”

Таким чином, засудження стосується будь-якого посягання на людське життя – як аборту, так і евтаназія.

Текст Декларації звернений до раціональної й універсальної основи права на захист людського життя. Декларація не полемізує проти евтаназія виключно з позиції віри, ніби захист життя хворих і вмираючих є справою виключно християн. Життя є найбільшою цінністю для всіх, хто керується здоровим глуздом і шукає об’єктивну істину. Ми зобов’язані забезпечити гідну смерть кожній людині, як невіруючої, так і християнину. Вираз „померти з гідністю” яким зловживають борці за евтаназія для того, щоб „з жалю” прикрити вбивство привабливою упаковкою, саме по собі вказує на моральний обов’язок суспільства. Звичайно, більшість людей вмирає спокійно, але бувають випадки, коли самій смерті передує невимовний біль, який відбирає у хворого його свободу і руйнує його як фізично, так і морально. Про це говориться в уже згадуваній Декларації: ”Сьогодні надзвичайно