За чверть століття Джек Кеворкян зупинив життя 130 хворих. Багаторічні позови його із садами штату Мічиган, які кілька разів його виправдали, закінчилися його засудженням. Ще раніше професіональна асоціація американських медиків позбавила його звання лікаря. Сам він отримав прізвисько “Доктор Смерть”.

ІІІ. 1. Вперше легально.

Піонером в царині легалізації добровільної смерті стали Нідерланди.

Сприятливі умови для евтаназії існували там ще з 1984 року, коли Верховний суд країни визнав добровільну евтаназію прийнятною.

Якщо при евтаназії лікар дотримувався пунктів інструкції, складених Королівською медичною асоціацією, він міг не боятися кримінальної відповідальності. До 1998 року, згідно з дослідженнями Роттердамського Університету Еразма, добровільну евтаназію підтримувало 92 відсотки населення Голландії. І, не дивлячись на часто висовуванні аргументи релігійного характеру, на користь можливості припинення життя пацієнта за власним бажанням висловилося досить багато віруючих, в тому числі 96% католиків.

Очевидно, тому, не дивлячись на спротив опозиції восени 2000 року закон про легалізацію деяких форм активної евтаназії пройшов у нижній палаті парламенту дуже легко. Тепер, за рішенням суду в кожному конкретному випадку, лікар, який умертвив або сприяв самогубству свого пацієнта за певних обставин, не визнається винним. Встановлено 3 основні умови:

евтаназія має бути добровільною;

тільки лікар може допомагати або здійснювати евтаназію;

стан пацієнта має бути з медичної точки зору незадовільним.

До евтаназії спокійно ставляться не лише в Голландії. Хоча закону про

легалізацію евтаназії ніде, крім цієї країни поки що немає, практика умертвлення безнадійно хворих пацієнтів застосовується у багатьох регіонах світу.

Після Голландії другою країною, яка узаконить евтаназію, може стати

Бельгія – зараз відповідний законопроект обговорюється в органах

законодавчої влади.

У Швейцарії, де евтаназія в принципі заборонена, насправді людина, яка, не маючи власного зиску, допомогла іншій померти, не може бути засудженою. За оцінками експертів, щороку в Швейцарії таким чином прощаються з життям коло 100 чоловік.

У 1997 році Конституційний суд Колумбії постановив, що лікар, який здійснив бажання безнадійно хворого пацієнта про добровільну смерть, не відповідає за це перед судом.

В американському штаті Орегон дозволено так зване “самогубство за допомогою іншої особи” Про це говорять, коли лікар виписує хворому смертельні пігулки. Але в той же час, там не дозволено давати пацієнтам наркотики. У двох інших місцевостях США (рішеннями Апеляційних Судів Другого Округу (Нью-Йорк та ін.) і Дев’ятого Округу (Каліфорнія, Орегон та ін.), які позбавляють сили, роблять не дійсними встановлені законом заборони) лікар може виписувати пацієнтові, але не давати власноручно, засоби, які викликають смерть.

В Каліфорнії після довгих років обговорення на референдумах в 1977 році було прийнято закон “Про право людини на смерть”, згідно з яким невиліковно хворі люди можуть оформити документ з виявленням бажання відключити реанімаційну апаратуру.

Проте, до цього часу цим законом офіційно нікому не вдалося скористатися, бо однією з умов здійснення евтаназії має бути висновок психіатра про те, що пацієнт психічно здоровий (а Американська асоціація психіатрів забороняє своїм членам брати участь у подібних процедурах), а інша обов’язкова умова полягає у тому, що проводити евтаназію має лікар, що також неможливо, бо Американська медична асоціація прийняла рішення заборонити своїм членам участь в евтаназії, висунувши лозунг : “Лікарі не повинні бути катами”. Позиція Ватикану з цього питання помітно пом’якшала в 2002 році, коли Папа Римський Іван Павло ІІ заявив, що використання медичного обладнання для врятування життя хворого у деяких випадках може бути “марним і таким, що говорить про неповагу до пацієнта”.

У американському суспільстві взагалі, евтаназія розцінюється як вбивство у чистому вигляді, хоча як уже було сказано, суд у деяких випадках виправдовує такі дії.

У 1998 році евтаназія була узаконена на Північних територіях (адміністративна одиниця Австралії) – там лікар мав право допомогти пацієнтові померти, виписавши йому відповідні ліки або зробивши ін’єкцію. Проте через півроку цей закон відмінили.

Разом з тим, під приводом забезпечення прав людини ц багатьох країнах в тій чи іншій мірі вільно застосовують евтаназію навіть не дивлячись на існуючі норми закону.

Так, в Швеції і Фінляндії пасивна евтаназія шляхом припинення марного підтримання життя не вважається протизаконною. Але основною для прийняття лікарем рішення про припинення лікування є вільне і усвідомлюване волевиявлення пацієнта. Аналогічні просьби від найближчих родичів пацієнта, який знаходиться без свідомості, є юридично недійсними.

А поки влада робить спроби визначитися щодо ідеї евтаназії, один з головних її прибічників, лікар Філіп Нітч, заявив, що купить зареєстрований у Голландії корабель і буде надавати такі послуги, перебуваючи у міжнародних водах і таким чином обходячи закон...

Як бачимо, зі стадії дискусії питання про евтаназію перейшло у практичну площину. Але суперечки ще не закінчено. Через драматичний збіг обставин, в один і той же день у Лондоні і Страсбурзі були прийняті протилежні рішення про право людини чинити зі своїм життям так, як вона хоче. Це конкретні факти, які допоможуть нам зрозуміти увесь трагізм проблеми.

ІІІ. 2. Крик душі.

Верховний суд Великобританії