Це витяг з клятви Гіппократа, точніше її максимально наближеного до понять сивої давнини перекладу. Вже протягом кількох тисячоліть ця клятва є основним джерелом загальноприйнятих принципів лікарської етики.

Конституція України не містить юридичних перепон для впровадження в Україні евтаназії. Хоча стаття 27 Конституції України передбачає, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Важко назвати евтаназію свавільною дією, тим більше, що стаття 28 вказує, що кожен має право на повагу до його гідності, а саме право померти з гідністю є основним аргументом прихильників евтаназії.

Згідно діючого законодавства, евтаназія переслідується в кримінальному порядку і залежно від обставин може бути кваліфікована як умисне вбивство, яке карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років (стаття 115 Кримінального кодексу України), або як ненадання допомоги хворому медичним працівником, яке карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого )стаття 139 Кримінального кодексу України).

Проект Цивільного кодексу України в статті 282 передбачає, що кожна людина має невід’ємне право на життя і фізична особа не може бути позбавлена життя. Частина 4 цієї статті чітко забороняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя. За словами Анатолія Довгерта, доктора юридичних наук, вирішуючи складну і суперечливу проблему евтаназії, укладачі керувалися такими міркуваннями: “Цивільний кодекс базується на тих самих десяти заповідях, що і Біблія. Право безпосередньо пов’язане з мораллю, а наша мораль має християнську основу: життя від Бога”.

В той же час ніхто не заперечує право особи за певних умов відмовитися від лікування чи обрати метод лікування: стаття 285 проекту Цивільного кодексу вказує, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, проводиться за її згодою і повнолітня фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування. В той же час медична допомога надається фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, проти її волі, якщо вона внаслідок хвороби або каліцтва перебуває у стані, який є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею. Медична допомога надається малолітньому незалежно від його згоди, згоди батьків (усиновлювачів), опікуна, а недієздатній фізичній особі – незалежно від згоди опікуна.

Відповідно до висновку уповноваженої лікарської комісії, за згодою батьків, інших членів сім’ї, опікуна чи піклувальника може бути припинене надання медичної допомоги особі, яка втратила притомність, якщо за даних умов врятувати її життя неможливо.

ІІІ. 5. Заповіт.

Однією із спроб забезпечити людині право керувати своїм життям навіть на останній його сходинці, є “Заповіт про життя”, одна з можливих форм якого розроблена комітетом “Турбота про вмираючих” при Раді з народної освіти (США) (Concern for Dying, Educational Council). Цей документ інформує родичів та інших зацікавлених осіб про бажання людини, яка поставила свій підпис, уникнути застосування ”героїчних заходів” для збереження її життя у разі настання критичного стану. Хоча цей документ з юридичної точки зору ні до чого не зобов’язує, він захищає людей , які вчинили відповідно до його положень, від юридичної відповідальності за свої дії.17

Заповіт про життя.

Моїй сім’ї, моєму лікарю, моєму адвокату

і всім зацікавленим особам.

Смерть настільки ж реальна, як народження, ріст, зрілість і старість, - і це єдиний факт життя, який не піддається сумніву. Якщо настане час, коли я буду більше не в змозі брати участь у прийнятті рішень, що стосуються мого власного майбутнього, нехай ця заява вважається виявом моєї волі, зробленим, поки я ще знаходився при здоровому глузді і твердій пам’яті.

Якщо в такий момент виникне ситуація, в якій не буде підстав розраховувати на моє виздоровлення від дуже серйозної фізичної чи психічної хвороби, я заповідаю, щоб мені дозволити померти і не підтримували моє життя ліками, з допомогою спеціального обладнання чи іншими “героїчними заходами”. Проте, я прошу, щоб мені з милосердя вводили лікарські засоби для полегшення страждань, навіть тоді. коли це може вкоротити мені віку.

Ця заява зроблена обдумана і узгоджується моєю совістю і моїми переконаннями. Я хочу, щоб висловлені тут бажання і розпорядження були виконані точно у межах, які допускаються законом. Постільки вони не мають юридичної сили, я сподіваюсь, що ті, кому адресований мій Заповіт, будуть вважати себе морально зобов’язаними його положеннями.

Підписано ___________________________________________________

Дата ___________________________________________________

Свідок ___________________________________________________

Свідок ___________________________________________________

Копії цієї заяви були передані _______________________________

IV. Моральний кодекс.

Коли можна з упевненістю сказати, що людина є невиліковно хворою? Широко відомо, настільки є великою можливість помилки, коли лікарі будують свої прогнози. До того ж поняття невиліковності у багато чому залежить від засобів і можливостей, які вони мають на даний момент. Загальновідомим є випадок з лікарем, який покінчивши зі своїм сином, хворим на дифтерію, дізнався про відкриття сироватки Roux. Дійсно, більшість лікарів є вірними своїй клятві і діють як професіонали, а не як “співчуваючі”.

IV. 1. Двозначність поняття “жалю”.

Страждання самі по собі у багатьох викликають співчуття: чи то вбивають собаку, який корчиться від болю, чи то вбивають приреченого на смерть. Чи