По Фрейду, враження дитинства, отримані преш все в сім’ї, робить вирішальний вплив на формування характеру людини, його психологічного складу і визначають його поведінку наступні роки. “В подальшому ході розвинута роль батька переходить до вчителів і авторитетів. Їхні заповіді і заборони зберігають свою силу в Я-ідеалі, здійснюють в якості совісті моральну цензуру. Незгода між вимаганнями совісті і діями Я відчувається як почуття провини соціальні почуття спочивають на ідентифікації з іншими людьми на основі однакового я-ідеалу.

Таким чином “Над –Я” чи “Я-ідеал” обумовлює появу моральної свідомості, служить джерелам моральних і релігійних почуттів, контрольованим і покараним агентам”. Під його впливом особистість входить в соціальне середовище, пристосовується до змісту існуючих міжоособистісних відносин.

Велике значення для розуміння мотивів поведінки людини її внутрішніх спонук має вчення Фрейда про способи психічного захисту, які звільняють людину від надмірних різних обставин: До таких способів відносяться витіснення в область неусвідомленого неприйнятої інформації, чи її заперечення, раціоналізація як надходження прийнятого пояснення своїм діям, ідентифікацій, тобто не усвідомлення перенесення на себе бажаних якостей властивих іншій людині і т.д.

Наслідки З.Фрейда, преш за все А.Адлер, К.Юнг, К.Хорні, Е.Фромм, В.Райх, Г.Маркізе і деякі інші обґрунтували вплив на формування і поведінку людини не тільки психоорізіологічних, але й соціальних.

Так,А. Адлр (1870-1937) досліджував несвідоме прагнення до влади, як основну спонуку людей, яка проявляється в їхніх міжоосбистісних відносинах, в сім’ї, в різного типу соціальних об’єднань і т.д. Карл Юнг (1875-1961) розвивав концепцію про “колективне несвідоме” яке діє на відносини соціальних груп.

Карен Харін (1885-1952) намагався обґрунтувати вплив на поведінку людини, її соціальних зв’язків і відносин, а також матеріальної і духовної культури.

Е.Фромм (1900-1980) розкриває вплив соціокультурних факторів на життєдіяльність людей, показав суперечливу роль в цьому таких соціальних явищ, як незалежність, власність, мораль.

Відомі психологи В.Рейх (1897-1957) і Г.Маркізе (1898-1979) звертали увагу на проявлення мазохізму і сааїзму в відносинах між людьми: мазохізм проявляється “в доставленні насолоди під коренем різного роду авторитетам, а садизм – в прагненні перетворити людину в “безпомічний об’єкт масної волі, стати її тираном, її богом, поступати з нею так, як захочеться”.

В своїй праці “Ерос і цивілізація: філософське дослідження про Фрейде” Г.Маркізе розвиває ідеї про вину культури за страждання людей, подавлення їхнього прагнення до щастя і до насолоди життям.

Він пише про необхідність створення не репресивної цивілізації, в умовах яких діяльність і поведінка, людей будуть керуватися “життєвою енергією любові”. Самі потреби і потяги людей, як першоосновні потоки їх соціальної активності, перетерплять існування зміни, стануть більш шляхетними. В цьому плані Маркузе говорить про революцію потреб, і результаті якої почне розвиватися нова культура. Її він називав контркультурою, яка основана на принципах гуманізму, яка служить на добробут людей.

Цей напрямок отримав назву гуманістична психологія.

В соціальній психології існує ще й такий напрямок як інтеракціонізм. Його положення викладені в концепції символічного інтереакціоназіму Т.Мід, А.Роуз, Г.Шибутані та ін.)., а також в теоріях ролей (Т.Сорбіт, Р.Лінтон, Р.Лінтон, Е.Гоформан) і референтних груп (Р.Мертон, Б.Хоймен, Г.Ньютон, М.Шериф).

Символічний інтеракціонізм приймає за вихідні акти між людьми відповідні символи, в якості яких можуть виступати вербальні (словесні) і невербальні засоби спілкування. Втому числі міміка, візуальні контакти, інтонації голосу, жести.

Інші представники інтеракціонізма зводять мфіжособистісне спілкування людей до реалізації їхніх соціальних ролей. Цим на їхню думку визначається зміст і напрямок спілкування соціальних суб’єктів.

Теорія референтних груп обґрунтовує орієнтацію людини на різного роду “групи облич, думка яких для нього має значення”. Така орієнтація в багатьох випадках виявляє характер її поведінки та діяльності.

Сучасні зарубіжні і вітчизняні автори досліджують проблеми психології і етики ділового спілкування спираються на досягнення сучасної загальної і соціальної психології. Вирішуючи свої задачі вони обдумують відповідні положення бихевіризму і психоаналізму, шинтальдпсихології і теорії інтерактціонізму.

3.1.Особливості загального і ділового спілкування

Людське спілкування завжди лежало в основі соціально буття, проте прямим об’єктом психологічного і соціального аналізу воно стало тільки в ХХ ст..В психології спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей, що складається в обміні інформації пізнавального чи емоційно-оцінювального характеру.

Найбільш проста модель спілкування може бути представлена наступним чином:

С1 С2

Значним, що в якості суб’єктів спілкування може виступати як і індивід так і група. Якщо розглянути по якій причині і для чого спілкуються люди, і виділити всі можливі функціональні ситуації, то виявляється, що таких ситуацій може бути 4:

мета спілкування – поза взаємодією суб’єктів;

мета спілкування – в ньому самому;

мета спілкування – прилучення партнера до досвіду і цінностям ініціатора спілкування;

мета спілкування – прилучення самого ініціатора до цінностей партнера.

Нас цікавить тільки перший вид спілкування – ділове спілкування, тобто спілкування, яке має ціль поза собою і служить способом організації і оптималізації того чи іншого виду предметної діяльності виробничої, наукової, комерційної і т.д.

Будь-яка спільна діяльність передбачає спілкування і взаємодію учасників, як необхідний засіб забезпечення її ефективності.

В діловому спілкуванні предметом спілкування є справа:

Справа

С1 С2

Виробнича взаємодія може і не бути по своїй суті спілкуванням в тому випадку, коли другий суб’єкт виступає в якості об’єкта. Наприклад, при твердому авторитарному стилі керівництва відносини керівника і підданого виступають в основному як відносини суб’єкта до об’єкта.

В цьому випадку формою відносин є дисципліна – принцип суворого регулювання ієрархічного зіставляння керівника і підданого. Зрозуміло, що підданий позбавлений