Флегматик – спокійний, завжди рівний, наполегливий і завзятий трудівник життя (Павлов). Він визначається посидючістю, стійкістю уваги. Переключення уваги в нього трохи уповільнене, комплексна реактивність висока. При наявності у флегматика сильного гальмування, яке урівноважує процес збудження, він легко стримує свої імпульси, поривання і працює зосереджено, точно дотримується виробленого розпорядку життя. Побічні зовнішні подразники не відвертають його від основної праці.

Почуття у флегматика виникають повільніше, ніж у сангвініка і холерика, але відзначаються не рідко силою, тривалістю і водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, рідко “виходить із себе”, не схильний до афектів, в міру товариський, не любить марно базікати. Він відзначається великим терпінням і самовладанням, завдяки чому допомагає високій продуктивності своєї праці. Можна вважати що інертність нервової системи – це і малі показники швидкості в її роботі, і високі показники міцності окремих зв’язків та їх систем (Б. М. Теплов). Особливості його темпераменту теж по-різному проявляється залежно від широти, змістовної і суспільної важливості інтересів людини та рівня її розумового розвитку.

Вища нервова діяльність меланхоліка характерезується слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів. Позитивні умовні рефлекси у нього виявляються не стійкими, від найменшої зміни оточення легко гальмуються. Реакції меланхоліків часто не відповідають законові сили подразників. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування з переважанням зовнішнього гальмування. Внаслідок цього їм властиве легке відхилення уваги, низька комплексна реактивність, недовгочасне зосередження на об’єктах діяльності. Слабкість гальмування і неврівноваженість між збудливими і гальмівними процесами приводять до того, що всякий сильний вплив на меланхоліка з боку оточуючих викликає у нього застійні гальмівні стани.

Меланхолік тяжко переживає зміну життєвого оточення, що вимагає зміни динамічних стереотипів. Людина слабкого типу, попадаючи в нові умови нового життя, дуже розгублюється (Павлов).Вона схильна через те до астенічних емоцій, вразлива. Почуття меланхоліка відзначаються повільністю свого перебігу, стійкістю і слабкою експресивністю. Для меланхоліка часто характерним є пасивно – захисний рефлекс, рефлекс природної обережності. Тому він буває надміру соромливим, замкненим, боязким, нерішучим. В спокійному і в звичайному для нього оточенні меланхолік почуває себе добре, виявляється прикрасним трудівником і успішно справляється з життевими завданнями.

Описані типи темпераменту у своєму чистому вигляді рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних типів темпераментів. Тому важко віднести ту чи іншу конкретну людину до певного темпераменту.

Слабкість нервової ситеми не слід розглядати тільки як негативну її характеристику – це і висока реактивність нервової системи, і мала межа її працездатності. І взагалі типи нервової системи слід розглядати не як різні ступені її досконалості, а як різні способи врівноважування організму з середовищем (Б. М. Теплов)

Темперамент і умови життя, виховання.

Тип нервової системи людини являє собою передусім певну сукупність природжених її функціональних особливостей. Він є найбільш сталою загальною характеристикою її вищої нервової ді-яльності. Проте і ця характеристика зазнає змін під впливом зміни умов існування. В процесі життя кожної людини у неї утворюється величезна кількість позитивних і негативних умов-них рефлексів, що приводить до певної зміни функціональних властивостей мозку. Внаслідок цього з віком людини зазнає змін і тип її нервової системи. Цим пояснюється зокрема наявність численних проміжних типологічних особливостей, або варіацій і градацій типів нервової системи.

Природжені особливості нервової системи людини не висту-пають в її житті в «чистому» вигляді. Вони завжди проявляються через складні системи тимчасових нервових зв'язків, які утво-рюються в процесі індивідуального життя кожної людини, так само й тварин. «Характер поведінки людини і тварини обумов-лений не тільки природженими властивостями нервової системи, але й тими впливами, які падали і постійно падають на орга-нізм під час їх індивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в самому широкому розумін-ні цих слів» (Павлов). Тут виявляється пластичність нервової системи, особливо властива людині. Отже, виявляючи природний тип нервової системи, треба зважати на всі ті впливи, під якими перебував з дня народження і тепер перебуває даний організм. Наприклад, відсутність витримки у тієї чи іншої людини, невмін-ня володіти собою ще не свідчить про природну неврівноваженість її нервової системи. Вона, може бути просто наслідком того, що в цієї людини не виховані як слід гальмівні умовні реф-лекси.

В лабораторіях І. П. Павлова експериментально доведено, що прояви основних властивостей нервової системи можуть змі-нюватися під впливом умов життя. Так, наприклад, у сильного неврівноваженого типу, у якого збудливий процес не балансує-ться з гальмівним процесом, можна шляхом тривалого тренування добитися збільшення сили процесу гальмування. У сильного збудливого типу можна тренуванням домогтися сильного галь-мування, достатнього для врівноваження процесів збудження. Внаслідок цього змінюються особливості поведінки. Залежно від вроджених властивостей нервової системи і умов життя виникають варіації типів поведінки. Так, можна поділяти, наприклад, холериків на декілька груп: сильних неврівноважених, у яких неврівноваженість незначна, гальмівний процес, також сильний, але дещо уступає збудливому процесу, не балансується з ним; сильних неврівноважених, у яких неврівноваженість більш значна, і неврівноважених, у яких сильний збудливий процес і зовсім слабкий гальмівний процес, тобто, у яких немає «належ-ної пропорції».

В лабораторіях І. П. Павлова експериментально доведено, що умови життя значно впливають на формування типологічних особливостей поведінки тварин.

Брали один поніс щенят і ділили його на дві групи. Одну групу