зустрічі збудливих і гальмівних процесів. Такі учні потребують спокійного, вільного від сильних подразників оточення, суворо продуманого режиму, який передбачає поступовий перехід від одних умов життя і звичних дій до іншого способу життя і інших видів діяльності. Через слабкість нервових процесів ці учні з великими трудно-щами пристосовуються до нових умов. Вони вимагають особливо чутливого і обережного ставлення до себе, а іноді і спеціальних І методів педагогічного впливу. Для них дуже небезпечним є пе-ренапруження розумової діяльності.
У школярів, які належать до флегматичного типу темпера-менту, динамічні стереотипи утворюються трохи повільніше, ніж у сангвініка. Зважаючи на це, їх треба поступово переключати з однієї звичної дії на іншу.
Виховуючи учнів, треба враховувати і ряд інших індивіду-ально-типологічних їх особливостей. Так, серед учнів нерідко зустрічаються соромливі діти, нерішучі, мовчазні, потайні, нетова-риські, які і в звичайних умовах дуже ніяковіють і бентежаться. В зв'язку з несприятливими умовами життя ці діти не позбулися так званого пасивно-оборонного рефлексу, що й заважає їм пра-вильно орієнтуватися в тому чи іншому оточенні. Педагогічні за-ходи щодо таких дітей повинні бути спрямовані на викорінення пасивно-оборонного рефлексу, на заміну його дослідницьким рефлексом. Для цього потрібно обережно і поступово включати цих дітей в колектив, в колективну діяльність, створювати їм умови для більш широкого спілкування з колективом, залучати їх до громадське корисної діяльності.
Всі типи темпераменту мають свої позитивні і негативні риси. Позитивними є активність, енергійність, пристрасність холерика, рухливість, жвавість, емоціональність сангвініка, спокій, стри-маність, неквапливість флегматика, глибина і стійкість почуттів у меланхоліка. Але при холеричному темпераменті частою є не-стриманість, різкість, афективність, при сангвінічному — нестій-кість, легковажність, поверховість. Флегматик може бути надто повільним, байдужим, в'ялим, а меланхолік — замкненим, надто соромливим, «мімозоподібним». Завдання педагогів полягає в тому, щоб виявити ці й інші особливості темпераментів учнів і, спираючись на позитивні сторони їх темпераментів, допомагати учням переборювати негативні сторони динаміки їх поведінки.
Темперамент кожної дитини формується в ході її індивідуаль-ного розвитку. Формування його перебуває під постійним впли-вом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характеру зовнішніх впливів тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших — змінювати їх або закріплювати. На це треба зва-жати в характеристиках дітей і індивідуальному підході до них.
Темперамент у школярів, як і в дорослих, є характеристикою тільки динаміки їх психічної діяльності, їх поведінки, а не її змісту, ступеня її розвитку. Учні, що однаково успішно вчаться в школі, можуть бути неоднаковими за своїми темпераментами.
Наведемо один приклад, що стверджує сказане. В одній з московських шкіл були докладно вивчені три учні одного і того ж класу, що закінчили школу з найвищими оцінками і обрали собі після її закінчення одну і ту ж спеціальність (фізику). Вони виявились яскравими представниками трьох різних типів нервової системи: 1) сильного, урівноваженого, рухливого (сангвінічного), 2) сильного, але неврівноваженого, з перевагою збудження (холеричного) і 3) слабкого (меланхолічного). Різниця між цими трьома юнаками виявилась не в їх успішності, а в динамічних особливостях їх пове-дінки, в найбільш сприятливому для кожного з них розподілі праці й від-починку тощо (М. Лейтес).
Це говорить про те, що при кожному типі темпераменту мож-на розвинути, сформувати суспільно корисні властивості особи-стості (Теплов). Але конкретні способи їх формування істотно залежать від основних рис типу їх темпераменту. Тому на них треба зважати в індивідуальному підході до учнів в процесі їх навчання і виховання, в керівництві формуванням їх характеру.