ПРАКТИКУМ З ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Методики дослідження працездатності спеціалістів

Загальні принципи та критерії вибору методик

За даними провідних вчених, визначення функціонального ста-ну й працездатності людини повинно бути комплексним з обов'яз-ковою оцінкою функцій головних та обслуговуючих органів та сис-тем (Фольборт Г.В., 1958; Косилов С.А., 1965; Стенько Д.М., 1981; Золіна З.М., Ізмеров М.Ф., 1983 та ін.)- При цьому вважається, що висока працездатність спеціаліста залежить від функціональних можливостей провідних для даного виду діяльності систем ор-ганізму та психофізіологічних якостей (Ломов Б.Ф., 1966; Єгоров А.С., Загрядський В.П., 1973). Тому при оцінці працездатності спеціа-лістів необхідно враховувати зміни абсолютних значень, ступінь коливань показників функцій організму й динаміку психофізіоло-гічних якостей в процесі трудової діяльності.

Умови навколишнього середовища, в яких здійснюється трудо-ва діяльність, впливають ка працюючу людину не як проста їх сума, а як сукупність синергічних та-антагоністичних дій, і організм реагує на ці дії як єдине ціле. При цьому в процесі роботи людини формується три види функціональних систем (Анохін П.К., 1971).

До першого виду належать рефлекторні акти, з яких склада-ється саме трудова діяльність.

Другий вид - це рефлекторні акти, що не мають прямого відно-шення до трудової діяльності, викликають, наприклад, необхідність адаптації до умов праці. Вони складають функціональну систему.

Третій вид - це відновлювальна функціональна система, яка включається в діяльність при стомленні. Під час тривалої роботи головна, побічна й відновлювальна функціональна системи вступа-ють між собою в суперечливу взаємодію (Полежаєв С.Ф., 1973), ре-зультати котрої й визначають в основному рівень працездатності людини. Крім того, рівень останньої залежить також від морально-вольових якостей спеціалістів, мотивації професійної підготовки, направленості на досягнення визначеної мети праці і т.д.

Намагання оцінити всі численні параметри працездатності лю-дини безперспективні, тому доцільно виділити головні прикмети для конкретного виду діяльності, які характеризуються успішністю діяльності в співвідношенні до затрат організму, її оцінка проводить-ся за допомогою прямих та побічних показників (Загрядський В.П., 1963; Сапов І.А. та ін., 1972, 1976).

Відомо, що зміна функцій організму при фізичній та розумовій праці досліджується спеціальними методами, які й є побічними показниками працездатності.

Розумова праця досліджується переважно за допомогою пси-хофізіологічних методик з визначенням показників пам'яті, мис-лення, уваги, сенсомоторики та суб'єктивного стану. Фізичну пра-цю визначаємо, як правило, з використанням різних фізіологічних та клінічних методик та проб (енерготрати, показники кровообігу, дихання, обміну речовин та ін.).

Зміни функцій організму при дослідженні методиками фізичної та розумової праці є побічними показниками працездатності.

Прямі показники працездатності безпосередньо характери-зують кількість та якість праці і є об'єктивними критеріями ефек-тивності діяльності спеціалістів.

Серед науковців ще немає одностайності у визначенні самого терміну "працездатність", а наукове поняття повинно фіксувати не всі, а лише головні, найбільш суттєві прикмети явища. Тому пропо-нується найбільш вдале визначення. В.П. Загрядський та А.С. Єго-ров (1971) під працездатністю розуміють здібність людини до вико-нання конкретної трудової діяльності в межах заданих часових лімітів й параметрів, ефективної праці.

Для умов праці спеціалістів найбільш суттєвою прикметою працездатності є ефективність, тобто продуктивність діяльності відносно до фізіологічних та психофізіологічних витрат організму.

Докладно про методичні підходи оцінки працездатності йшло-ся в попередніх розділах. Одним з її напрямків (Щеголєв В.С., 1973) є виявлення суттєвих зв'язків між величинами функціональних

зрушень в організмі в процесі праці й показниками професійної діяльності та вибірковості інформативних методик.

Комплекс методик, які використовуються для дослідження функціонального стану організму та динаміки працездатності спе-ціалістів, повинен визначатись диференційно в залежності від умов, характеру та особливостей трудової діяльності.

Головними виявляються критерії:

* достатня інформативність (надійність та валідність);

* адекватність тим функціям організму, котрі мають найваж-ливіше значення в діяльності спеціаліста;

* можливість кількісної оцінки одержаних результатів дослі-дження та їх діагностичного значення;

* короткочасність дослідження;

* можливості успішного проведення дослідження в умовах про-фесійної діяльності;

* доступність і простота практичного освоєння методик, які виключають необхідність тривалої спеціальної підготовки.

Таким чином, для оцінки працездатності спеціалістів використо-вуються методики з відповідними критеріями в комплексі відтворю-ючих прямі та побічні показники працездатності в їх корелятивних взаємозв'язках з урахуванням суб'єктивного стану, особливості та умов праці.

Застосування значної кількості побічних методик для більш повної оцінки стану функцій організму приводить до суперечливих результатів: в один і той же час одні показники можуть свідчити про зниження працездатності, другі - про її підвищення, треті -не виявити ніяких змін. Це пояснюється тим, що функціональні зміни в процесі трудової діяльності спеціалістів пов'язані не тільки безпосередньо з виконаною роботою, а й з умовами, характером, особливостями праці, а також з процесами адаптації, стомлення. Крім того, зміни функцій бувають звичайно по-різному виражені в фізіологічних системах, які забезпечують дану конкретну діяль-ність, і в тих, котрі в цій діяльності не приймають участі. Тому вчені шукають інформативні побічні методики, за допомогою яких можна судити як про динаміку працездатності та її рівні в період праці, так і адаптацію та стомлення.

Матеріали досліджень провідних авторів показують, що зі змі-нами показників функцій організму можливо стверджувати лише про їх чутливість до впливу факторів середовища або розглядати стомлення й оцінювати методики, за допомогою яких одержані ре-зультати, як методики високої, середньої та низької чутливості (Рождественська В.І., 1965; Дерев'янко Е.А., 1973).

Назвати ж методики інформативними, очевидно, можливо тільки в тому випадку, якщо встановлена їх прогностична цінність за допомогою двох основних математичних підходів: послідовного статистичного аналізу та виявлення корелятивних зв'язків.

Інформативність (прогностичність) включає в себе два основ-них показника: надійність та валідність (Берштейн М.С., 1968; Гу-ревич К.М., 1970). Надійність потребує від критерію, щоб він був стабільним, стійким