довжиною 600 мм й шириною 5 мм, а також три отвори діаметром 5,7 і 10 мм. Товщина контактного стрижня з резиновою чи ебонітовою ручкою - З.мм. Сутність методики полягає в тому, що обстежуваний повинен провести стрижень через розріз або держати його в отворі, не торкаючись краю отвору чи розрізу. На виконання динамічної роботи відводиться 15 сек, статичної -10 сек. Кожна проба виконується три рази. В протоколі досліджень записується час виконання кожної проби, кількість торкань й су-марний час торкань в кожній пробі. Для аналізу результатів в кожній пробі необхідно розрахувати кількість торкань за 1 сек й середню тривалість одного торкання (визначається як частка від ділення сумарного часу торкань на кількість торкань). Перший показник дозволяє характеризувати ступінь вираженості тремору, другий - рухомість нервових процесів в руховому аналізаторі. Се-редня величина торкань за 1 сек при динамічній пробі коливається від 1,9 до 2,3, а при статичній пробі - від 0,5 до 1,0. Середня три-валість одного торкання при динамічній пробі дорівнює 65-70 сигм (1 сигма - 0,001 с), а при статичній - 35-40 сигм (І.А. Сапов, А.С. Солодков, 1981).
Гідродинамометрія
Професійна діяльність спеціалістів пов'язана з виконанням ве-ликої кількості малоінтенсивних, висококоординаційних рухів. За
даними літератури, витривалість до підтримки заданого м'язового зусилля вважається інформативним об'єктивним показником функ-ціонального стану та працездатності нервово-м'язового апарата (Є.В. Подоба, 1960; А.М. Зотов, 1963). Статична витривалість харак-теризує стан коркового відділу рухового аналізатора і в той же час - тонус ЦНС (В.В. Розенблат, Т.А. Боровська, 1970).
Для проведення динамометрії використовуються пружинні, ртут-ні чи гідравлічні динамометри. При виконанні цієї проби обстежу-ваний за командою експериментатора стискує динамометр з мак-симальною силою 2-3 рази з інтервалом в одну хвилину. В прото-кол записуються середні дані. М'язова сила кисті визначається шляхом утримання максимального м'язового зусилля протягом 1 хв. Експериментатор записує величину зусиль спочатку (Р^ і в кінці (Р2) проби. На основі цих величин розраховується коефіцієнт витри-валості у відсотках:
Р2 КВ = рґ- х 100%,
Витривалість до статичного навантаження оцінюється за три-валістю утримання людиною м'язового зусилля (75% від макси-мального). При цьому розраховується показник м'язової витрива-лості (ПМВ):
ПМВ = Р х Т,
де Р - величина зусилля (0,75% від максимального); Т — тривалість утримання в секундах.
Витривалість до динамічного навантаження визначається трива-лістю виконання обстежуваним ритмічної роботи шляхом відтворення половини максимального м'язового зусилля в темпі 1 рух за 1 сек. Після проби також розраховується ПМВ. Для більш поглибленого дослідження процесів стомлення й відновлення в руховому аналі-заторі пропонується розрахувати в процентах коефіцієнт віднов-лення (КВ). Для цього після визначення показника витривалості кисті, яка працює, дається 2 хв відпочинку, а потім знову дослі-джується витривалість до статичної чи динамічної роботи:
РВ2 КВ = -Щ- х 100%, ;
де ПВ2 - показник витривалості другого навантаження; ПВі — показник витривалості першого навантаження.
Відтворення заданого м'язового зусилля полягає в тому, що об-стежуваний декілька разів стискає динамометр з силою (1/2 або
1/3) від максимального зусилля. При обробці даних утворення за-даного м'язового зусилля розраховується середня арифметична величина з п'яти спроб і визначається різниця в процентах між за-даною величиною і відтвореною. При цьому відхилення вважається незначним, якщо воно не перевищує 10% від заданої величини, се-редня величина відхилень коливається від 10 до 30%; значне відхи-лення становить більше 30% заданого зусилля (І.А. Сапов, 1990). Якщо максимальне м'язове зусилля у керівників операторського профілю до роботи складає 1,12 ± 0,11 ум. од., статична витри-валість ~ 40 ± 3, то після роботи ці показники становлять відпо-відно - 0,90 ± 0,12 ум. од. та 36 ±4 (за даними автора).
Методики оцінки індивідуальних якостей спеціаліста
Особистий опитувальник Айзенка
Методика призначена для оцінки симптомокомплексу екстра-версії—інтроверсії й нейротизму (емоційної стабільності). В основу свого опитувальника Г. Айзенк (1964) поклав дві основні якості ВНД, котрі, як вважає більшість дослідників, визначають всю різнома-нітність типів особистості. Це екстраверсія-інтроверсія й емоційно-вольова нестабільність, або нейротизм. Автор пов'язує екстра- -та інтроверсію з вираженістю процесів збудження й гальмування в корі головного мозку. При цьому типових екстраверта та інтро-верта він розглядає як полярно протилежні особистості.
Екстраверт впевнений у собі, ризикує, гарячкуватий, діє під впливом моменту, імпульсивний, безтурботний, оптимістичний, лю-_.__ бить .спілкуватись. Його емоції та почуття не контролюються.
Інтроверт - спокійний, стриманий й віддалений від усіх, крім самих близьких людей. Він завжди контролює свої почуття, рідко бу^-ває агресивним, любить порядок та серйозність прийняття рішень.
Нейротизм - емоційна збудженість, схильність до психопато-логії в емоційній сфері. Індивід з вираженим нейротизмом емоційно нестійкий і характеризується переважно не вольовою, а емоційною регуляцією.
Фактори екстраверсія—інтроверсія й нестабільність—стабіль-ність (нейротизм) вважають незалежними, і в сполученні вони можуть характеризувати той чи інший тип особистості.