Зміст
Вступ.................................................................................................................3
Розділ I. Ментальні особливості національної самосвідомості українців:
парадоксальність розвитку.............................................................5
Розділ II Національна самосвідомість особи та суспільства:
особливості самоідентифікації......................................................15
Висновки...........................................................................................................22
Список використаної літератури....................................................................24
Вступ
Питання національної самосвідомості широко відображене в сучасній філософській літературі. Зокрема, дослідники розробляють проблеми сутності самосвідомості нації, ролі національної самоідентифікації у творенні самосвідомості етносу, значення українського менталітету у формуванні виховного ідеалу. Вивчення складників української самосвідомості та джерел її формування є одним із найактуальніших питань соціальної філософії.
В контексті розбудови власної державності українське суспільство найчастіше стикається із проблемою самоусвідомлення своєї ментальності, а також впливу суб’єктивних (оціночних) суджень особистості на роль і місце титульної нації в державі. Україна не мала багатого досвіду національного державотворення напередодні 1991р. Тому, з соціально-філософської точки зору закономірним став задавнений перехідний період побудови власної міцної державності. Для вдалого процесу розбудови України слід пізнавати усі позитивні і негативні сторони національного менталітету та особливості буття нації в державі. Недоліком сучасного державотворення є не цілком усвідомлені психологічні, культурні і інші духовні орієнтації суспільства, які складають фундамент українського народного характеру. Історичний розвиток України склався так, що її суспільство довгий час знаходилося на другорядних позиціях становлення держави. Українці не виробили повноцінної матеріальної і духовної культури через те, що носії української духовності – інтелігенція – були зорієнтовані на метрополію, піднімаючи авторитет панівного народу. Національна складова була менше задіяна в бутті етносу. В результаті, Україна підійшла до проголошення незалежності неготовою. Хвиля патріотичного піднесення охопила Україну в 1991—1993рр. Проте, національне збурення не одержало теоретичного підґрунтя, не оформилося у нову національну ідеологію, котра б повноцінно заповнила вільну нішу, що склалася після краху марксистсько-ленінського вчення. Національна ідеологія вважається вищою сферою самоусвідомлення нації. В умовах її відсутності можемо говорити про не сформованість національної самосвідомості в державі. Отже, виявлення перешкод становлення національної свідомості особи і суспільства та парадоксів розвитку українського менталітету є найактуальнішим питанням даного дослідження.
Розділ I
Ментальні особливості національної самосвідомості українців: парадоксальність розвитку
Національна самосвідомість базується на основі різноманітних чинників, співвідношення між якими визначається за рівнем впливу на суспільну думку та місцем у формуванні соціальної поведінки носіїв свідомості нації. Визначальну роль у цьому процесі відводять українській ментальності. Дослідники – філософи, соціологи і психологи – по-різному трактують термін ментальності і менталітету, хоча сходяться на тому, що менталітет є емпіричною основою національної самосвідомості. Б. Бичко трактує менталітет як “не до кінця усвідомлені психологічні, культурні, в цілому духовні орієнтації” [1, с. 104]. М.Коваль переконаний у тому, що це є згусток психічної енергії, який вбирає в себе враження, почуття, споглядання, уявлення та дії соціальної групи [10, с. 72]. П.Кононенко, Г.Булашев, О. Будник, Р.Скульський твердять, що менталітет українців включає в себе помисли, ідеали, світогляд, індивідуально-національні риси характеру і життєдіяльності, основа та своєрідність духовності українства [3, с. 258]. М. Русин і О. Колесник схильні вважати, що менталітет є традиційним виявом світосприйняття людиною, нацією, народом, зумовлений історичним досвідом і національною культурою [13, с.20]. В. Храмова і В. Дем’яненко твердять, що ментальність є спільним “психологічним оснащенням” представників певної культури [7,с. 94]. І.Грабовська, проаналізувавши вчення про менталітет, підсумувала, що менталітет є “єдністю свідомості, інтелекту та розуму” [6, с. 60]. Таким чином, виходячи з різних визначень терміну, підсумуємо, що менталітет є своєрідною манерою мислення народу, способом його дій, психологічними особливостями поведінки та світобачення. Менталітет займає базисне місце в структурі національної свідомості (якою б нечіткою вона не здавалася). На основі ментальності формується національна психологія українця, котра, інтегруючись із емоційно-оціночними настановами і судженнями особистості, формує самосвідомість нації.
Питання ментальності важко дослідити на рівні психології та соціологічної науки з огляду на відсутність чітких меж об’єкта дослідження. Ментальність існує на всіх рівнях свідомості і поведінки людей. Тому, філософський підхід виявляється найпродуктивнішим у вивченні того рівня суспільної свідомості, який діє у сфері національних відносин.
Причиною досліджень поняття ментальності став новий етап самоусвідомлення себе як нації, самоствердження свого національно-індивідуального внутрішнього ”я” [13, с. 19]. А потреба розбудови власної держави загострила прагнення ідентифікувати український етнос як потенційно здатний до творення державницьких елементів.
Цікаво прослідкувати співвідношення менталітету нації та людини як носія національного характеру. Менталітет є духовною домінантою в житті нації і реалізується безпосередньо в культурі народу. А людині притаманні не тільки розум та воля, а й емоції, життєві установки, помисли, вчинки, почуття, що також є частиною духовності. Таким чином, внутрішній світ людини (її душа) подібний до внутрішнього світу етносу і суспільства. Тому, коли вчений аналізує душу людини, він розкриває і характер народу чи суспільства. Про це зустрічаємо тези і в роботах філософа О. Конта, котрий розкривав сутність суспільства через аналіз окремих особистостей, що всі разом складають “велику особистість”. З метою розкриття становлення національної самосвідомості спробуємо виявити низку рис українського національного характеру, що стали базисними в етноментальній системі координат суспільної свідомості.
Парадоксальною особливістю національної свідомості українця є співжиття індивідуалізму та колективно-общинного начала в національному характері українця. Світогляд українського народу з найдавніших часів зациклювався на індивідуалізмі. Він став найтиповішою рисою нашого характеру завдяки специфіці землеробства. Земля стала філософським стрижнем української свідомості. Суспільство створило низку легенд, вірувань, пов’язаних із землею. “Земля всім нам мати: ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо” [3, с. 259]. Та в процесі колективізації хутірська система сільськогосподарського виробництва була підірвана.