з їх емпіричною природою. Так само, як, наприклад, колір існує незалежно від предметів, яким він належить, так і цінності (приємне, величне, добре) можуть існувати незалежно від тих речей, властивостями яких вони є. Пізнання цінностей і їх споглядання засноване, зрештою, на відчутті любові або ненависті. Цінності тим вище, ніж вони довготриваліші і чим вище задоволення, яке ми від них одержуємо. У цьому значенні якнайменше довготривалими є цінності, пов'язані із задоволенням плотських бажань і з матеріальними благами. Вищі цінності – це цінності «прекрасного» і «пізнавальні» цінності. Вищою цінністю є цінність «святого», ідея Бога, а любов до Бога розглядається як вища форма любові. Тому всі цінності мають свою основу в цінності божественної особи.
Соціологічна концепція цінностей. Засновник цієї концепції М. Вебер ввів проблему цінностей в соціологію. Із його точки зору, цінність – це норма, яка має певну значущість для соціального суб'єкта. В зв'язку з цим він особливо підкреслював роль етичних і релігійних цінностей в розвитку суспільства. Згідно Веберу, постулат свободи від ціннісних думок, є найважливішим елементом наукової методології. Як і Ріккерт, Вебер розрізняє в цій області дві проблеми: проблему свободи від ціннісних думок в строгому значенні і проблему співвідношення пізнання і цінностей. У першому випадку йдеться про необхідність строго розділяти емпірично встановлені факти і закономірності і їх оцінку з погляду світогляду дослідника, їх схвалення або несхвалення. У другому випадку йдеться про можливість і необхідність обліку і дослідження ціннісних компонентів всякого (і перш за все соціально-гуманітарного) пізнання.
Вебер виходить з неминучої зв'язаності будь-якого пізнання з цінностями і інтересами ученого, оскільки всяке дослідження здійснюється в конкретному культурно-історичному контексті.
У сучасній літературі можна знайти різні думки з питання про природу цінностей і їх поняття. Так, цінність розглядається як предмет, що має яку-небудь користь і здатний задовольнити ту або іншу потребу людини; як ідеал; як норма; як значущість чого-небудь взагалі для людини або соціальної групи і т.д. Всі ці розуміння відображають визначену, реальну сторону цінностей, і їх треба розглядати не як взаємовиключні, а як взаимодоповнюючі загальну концепцію цінностей.
Вони мають різні підстави і пов'язані з різними суб'єктами ціннісного відношення. Отже, кожний з підходів має право на існування, оскільки відображає те або інше реально існуюче в соціальній дійсності ціннісне відношення. Можна говорити, що навіть релігійні цінності, пов'язані з вірою в надприродне, - це також реальні цінності, що служать орієнтиром в житті віруючих, обумовлюють норми і мотиви їх поведінки і вчинків.
Цінності – це властивості суспільного предмету задовольняти певним потребам соціального суб'єкта (людини, групи людей, суспільства). За допомогою даного поняття характеризують соціально-історичне значення для суспільства і особове значення для людиновизначених явищ дійсності. Цінності служать важливими регуляторами поведінки людей, дослідницької діяльності учених, прагнень політиків і т.п. – і завжди носять конкретно-історичний характер. Ціннісні орієнтації відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначущої, неістотної. Ці орієнтації виступають важливим чинником, який регулює мотивацію особи. Основний їх зміст – переконання людини, його глибокі і постійні прихильності, етичні принципи і т.п.
Саме ціннісно-смислові структури всього існуючого представляють найбільший інтерес для соціального пізнання. Досягнення істини тут відбувається в «щільному середовищі» багатоманітних цінностей, які вказують на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності.
Свого часу М. Вебер вказував на наступне, характерне для соціального пізнання, обставина: «Що стає предметом дослідження і наскільки глибоко це дослідження проникає в нескінченне переплетення каузальних зв'язків, визначають пануючі зараз і в мисленні даного ученого ціннісні ідеї». Вони ж обумовлюють і специфіку методів пізнання і своєрідність способу утворення понять і норм мислення, якими керується учений.
Кажучи про розуміння цінностей взагалі, доходимо висновку, що цінність – це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або особове значення (значущість) явищ і фактів дійсності. Все різноманіття світу може виступати як «наочні цінності», тобто, оцінюватися з погляду добра і зла, істини і брехні, прекрасного і потворного, справедливого і несправедливого і т.д. До таких цінностей відносяться предмети матеріальної і духовної діяльності людей, суспільні відносини і включені в їх коло природні явища, що мають для людини позитивне значення і здатні задовольняти їх багатоманітні потреби. Виділяють також «суб'єктні цінності», тобто установки, оцінки, вимоги, заборони і т. д., виражені у формі норм. Вони виступають орієнтирами і критеріями діяльності людей. Таким чином, в центрі розуміння цінностей знаходиться ціннісне відношення людини до світу, сторонами якого і є «наочні цінності» і «суб'єктні цінності».
Цінності завжди є людськими цінностями і носять соціальний характер. Вони формуються на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини і в рамках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей. На ціннісне сприйняття і процес формування цінностей роблять вплив всі хоча б трохи значущі чинники людського існування – біологічні, соціальні, психічні і т.д. Їх індивідуальне поєднання обумовлює особовий характер цінностей людини, яка, проте, не заперечує наявності загальнолюдських цінностей. Не слід лише думати, що останні існують разом з індивідуальними цінностями. Загальнолюдські цінності – це в той же самий час і індивідуальні, особові цінності. І кожна особа по-своєму їх сприймає і усвідомлює.
На базі людської практики, потреб і соціальних відносин виникають інтереси людей, які безпосередньо обумовлюють зацікавленість людини в чомусь. Тому якщо стисло визначати, що ж таке цінність, то можна скористатися, формулюванням: «Про об'єкт можна сказати, що він володіє цінністю, якщо до нього виявляють