Особистість як суб’єкт індивідуальної

історії та життєвих виборів

План

Суб’єктивність особистості.

Проблема особистості як індивідуальності.

Особистість – суб’єкт, її життєвий шлях та індивідуальна історія.

Сутність особистості як суб’єкта власного життя і життєвих виборів.

Висновки.

Використана література.

Суб’єктивність особистості.

У сучасній літературі суб’єктивність досліджується у найрізноманітніших аспектах. Так, відома дослідниця І. А. Ільяєва вважає, що людська суб’єктивність – це психічний духовний світ людини, який знаходить своє концентроване вираження у самоусвідомленні свого “я”, яке народжується у спілкуванні з іншими “я”, а також самореалізація і самоутвердження людини в різних видах діяльності та в інших людях, тобто у спілкуванні. Власне суб’єктивне відношення особистості – це “відношення, яке виникає в індивіда як компонент його власного психічного життя у ході включення до об’єктивних соціальних ситуацій, виконання різноманітних ролей, норм та обов’язків”11 Див. Корнєв М. Соціальна психологія, - П., 1997. – с. 241., адже особистість – це дуже складний рівень організації не тільки психічного, а й соціального життя людини.

Становлення і розвиток людської суб’єктивності є важливим та діалектно протирічним процесом, який розвивається в історичних модифікаціях соціальних спільнотах, але й самовдосконалення, саморозвиток, самоспілкування індивідуального суб’єкта.

Властивості суб’єктивності (духовний світ людини і пізнання свого “я”, вміння вступати в людські взаємини, спілкування) являють собою людську сутність першого порядку, яка проявляється в суб’єкт-суб’єктному відношенні як людський фактор, який організує будь-яку діяльність. Якості людської суб’єктивної є основою для розвитку більш глибинної людської сутності за І. А. Ільєвою: сутності другого порядку – його особистості і сутності третього порядку – його індивідуальності.

2. Проблема особистості як індивідуальності.

Індивідуальність існує поряд з особистістю як одна з її властивостей і виступає при цьому як істотна характеристика типу конкретної осо-бистості, виражаючи спосіб її життя як суб'єкта самостійної діяльності; індивіду-альність як особистість створює власний обрис, є носієм власних вчинків та дій. Інди-відуальне "Я" створює центр особистості, її внутрішнє ядро.

Особистість, взята поза зв'язком з інди-відуальністю, поза її власним способом життя, є абстракцією і реально не існує. Якщо людський індивід не може стати особистіс-тю, не засвоївши своєї соціальної суті, то особистість не може знайти своє самостійне життя, не ставши індивідуальністю. Осо-бистість, таким чином, індивідуальна за своєю суттю та за способом свого існуван-ня. Вона становить єдність соціального та індивідуального. Особистість та індивіду-альність не лише взаємопов'язані, але й взаємозумовлені одна з одною. Формування особистісних якостей людини перебуває у тісному взаємозв'язку з її індивідуальною самосвідомістю. Воно залежить не лише від-становища індивіда в суспільстві, але й від його індивідуального відношення.

Поняття "індивідуальність", не співпадає з поняттям "осо-бистість". Якщо останнє характеризує лю-дину з точки зору її соціальної зумовленості, соціального вираження, вказуючи при цьо-му на її соціальні позиції й орієнтири, то поняття "індивідуальність" розкриває фор-му і спосіб життя.

Таким чином, індивідуальність – одна з визначальних властивостей особистостей, її суттєва характеристика, що визначається за формою та способом життя людини як суб'єк-та свідомої діяльності. Кожна людина на шляху до особистості характеризується пев-ною індивідуальністю, і в процесі форму-вання її багатогранні властивості можуть новить єдність соціального та індивідуаль-ного, суть її існування. Це цілісна, індивідуалізована система соціаль-не значущих якостей людини (інтересів, потреб, здібностей), що формуються у про-цесі конкретно-історичних видів діяльності під впливом умов життя суспільства. В про-цесі життєдіяльності, практичної діяльності людини соціальне і духовне поєднуються, відбувається самореалізація і самоутверд-ження особистості, її соціалізація, що вод-ночас є її індивідуалізацією, індивідуаль-ною формою привласнення суспільних відносин. Розвиток особистості, розкриття індивідуальності - це розвиток загально-суспільного в індивідуальному і через інди-відуальне, збагачення і різноманітність ду-ховного світу, розвиток її ініціативи та творчих здібностей. Особистість реалізує себе, перебуваючи тільки у зв'язках з іншою особистістю в процесі суспільної діяльності, глибиною і масштабом яких, мірою само-реалізації і тим, на скільки збігаються її інтереси з інтересами інших особистостей і суспільства, загалом визначається рівень розвитку особистості. Отже, індивідуаліза-ція перетворюється у чинник, що сприяє всебічному розвиткові особистості. Суспіль-ство може сприяти розвитку особистості, але й саме розвиватися тільки за наявності умов і реальних можливостей, свободи ви-бору, коли особистість виступає водночас у якості законодавця, виконавця і творця суспільства. Відсутність таких умов неминуче призведе до стагнації суспільства, од-нобічного розвитку певного виду людської діяльності, що, в свою чергу, призводить до втрати людиною мож-ливості бути особистістю.

Формування особистості визначається історично системою суспільних відносин, культурою певної епохи, що поступово зас-воює особистість у процесі суспільної жит-тєдіяльності. Щодо індивідуалізації люди-ни, то, як зазначає В. Нестеренко, її вирішальною умовою "...є її соціалізація -прилучення людини до соціального шляхом прийняття в себе й перетворення на свій життєвий світ, відповідно до можливостей і вимог індивідуальних рис, здобутків со-ціального досвіду в найширшому його ро-зумінні. Звичайно ж, у реально-му житті соціальне та природно-неповторне взаємодіють у людині з перших днів її життя, а можливо, ще раніше. Але як науковий аналіз, так і практичне життя показали нам, що індивідуальність не дана людині від при-роди, а задана їй самим способом її життя як людини — соціальним. Особистість формується під впли-вом соціального, визначається соціальними-ми чинниками. Оцінюючи співвідношення та взаємозв'язок особистісного та індивідуаль-ного через поняття людського буття закономірно стверджувати, що індивідуальне в особистості становить загальний вимір людського життя, здійснюваного як співжиття життя. Це певний спосіб взаємодії природно-неповторного з соціальним за переважання першого. Людина включається у співжиття з іншими людьми як індивідуальне життя Індивід не може це здійснити