життєвих вибрів виявляється в силу конкретності протиріч між правдою і неправдою, між моральністю і безпринциповістю, між добром і злом, а також в силу того, що тут немає абстрактних правил і рецептів для прийняття рішення, для здійснення вибору. Особистість стає суб’єктом і в тій суті, що вона виробляє спосіб вирішення життєвих протиріч, спосіб здійснення життєвих виборів, усвідомлюючи свою відповідальність перед собою і людьми за наслідки такого вибору. Поряд із відповідальністю для особистості як суб’єкта життєвих виборів характерною є своєчасність, що є здатністю особистості визначити момент найбільшої відповідності логіки подій і своїх внутрішніх можливостей і бажань для вирішальної дії. Чи бере особистість на себе відповідальність за кожен крок чи за долю в цілому – це життєве рішення, яке ставить особистість перед важливим вибором. Суб’єктом власного життя особистість стає не лише в силу здатності вирішувати свої проблеми і здійснювати життєві вибори, відповідати за свої вчинки, але й це проявляється також у відношенні до інших людей, що є взаємопов’язаним.
У розумінні Рубінштейна особистість як суб’єкт власного життя – це своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя. Умови життя суспільства, обставини життя особистості вступають у протиріччя з можливостями, здібностями особистості, вирішуючи які вона і стає суб’єктом власного життя. Як суб’єкт вона бачить, розуміє, вирішує свої проблеми, здійснює життєві вибори (оптимально чи ні) перебуває і піднімає своє життя на більш високі рівні.
Протиріччя внутрішні і зовнішні, які лежать в основі життєвого вибору приносять особистості не лише шкоду, а й користь, оскільки їх вирішення, як правило, сприяє їх розвитку. Якими би не були протиріччя, особистість повинна вирішувати їх з позиції цінності свого життя як для самої себе, так і для суспільства. Довгий час вважалось, що протиріччя об’єктивні, тобто існують незалежно від волі і бажань особистості, і підкоряють її. Але саме активні дії особистості і породжують протиріччя, особливо тоді ,коли вони руйнують старі традиції, виступаючи з нових позицій. Іншими словами ,сама якість особистості як суб’єкта власного життя і життєвих виборів породжує протиріччя, а здатність вирішувати їх робить особистість в ще більшій мірі суб’єктом.
Одним з основних протиріч в житті людей є протиріччя між індивідуальним і суспільним. Тому таким важливим є усвідомлення кожного особистістю власного життя як вільного простору для вибору власного напрямку розвитку. Спосіб вирішення життєвих протиріч, здійснення життєвого вибору (конструктивний, сміливий, пасивний) характеризує соціально-психологічну та особистісну зрілість людини. Остання проявляється в умінні поєднувати свої індивідуальні особливості, свої статусні, вікові можливості з потребам суспільства, оточуючих. Здатність здійснювати це поєднання і є життєвою стратегією особистості як суб’єкта. Важливим також є визначення, вибір і реалізація цінностей – духовних, культурних, моральних. Вироблення цих цінностей, перетворення їх в принципи свого життя, боротьба за їх реалізацію становлять основний стратегічний напрям життя особистості як суб’єкта індивідуальної історії та життєвих виборів.
Висновки
Індивідуальність виступає як одна з визначальних властивостей особистості, її суттєва характеристика, що визначається за формою та способом життя людини як суб’єкта свідомої діяльності. Суб’єктивність особистості – це перш за все психічний духовний світ людини, який знаходять своє вираження у самоусвідомленні свого “я”, яке народжується у спілкуванні з іншими “я”. Індивідуальність життя – це здатність особистості організувати її за своїм замислом, вподобаннями, формувати в певних межах позицію і лінію життя, свою індивідуальну історію, тобто особистість виступає суб’єктом індивідуальної історії, індивідуальним життєвим вибором свого місця в суспільстві, життєвих цінностей, власним напрямом життєвого шляху, вирішенням життєвих протиріч та ін.
Використана література:
Корнєв М. Соціальна психологія. – П., 1997. – С. 241-247.
Рубенштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – С. 684-685.
Ануфриева Н. М. Социальная психология. – К., 2000. –С. 76-82.
Лукашевич М. Т. Людина як об’єкт – суб’єкт соціалізації та виховання // Лукашевич М. П.Соціалізація. – К., 1998.- С. 24-38.
Баранівський В. Особистість як індивідуальність: деякі аспекти соціально-філософського бачення. // Мандрівець. – 2003. - № 1. – С. 62-67.
Бушменський А. В. Психология субъекта в изменяющемся обществе // Психологический журнал. – 1996. -№ 6. – С. 30-38.
Гиндилис Н. Л. Процесс индивидуализации как путь к себе (психология личности) // Прсихологический журнал. – 1996. – Т. 17. - № 1. – С. 52-60.
Слюсаренко М. Вибори у психологічному вимірі. // Наука і суспільство. – 1992. - № 1. – С. 12-15, 31.
Бушменський А. В. Психология субъекта, индивида и групы// Психологический журнал. – 2002. -№ 6. – С. 71-80.
Підласа І. А. Життєвий шлях особистості в теорії психології // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. - № 3. – С. 13-15.
Абульханова-Славская К. Л. Личность в процессе деятельности и общения. // Стратегия жизни. – М., 1991. – С. 150-182.
Бобиев М. Н., Ивахова Е. В. Социальная психология личности. – М., 1979.