4. неузгодженості в розумінні, інтерпретації інформації. Не всі люди від природи наділені однаковою здатністю до розуміння того, що відбувається з ними і навколо них. Те, що очевидно для однієї людини, може стати нерозв'язною проблемою для іншого. (Ці питання обговорюються в соціоніці, нейролінгвістичному програмуванні, психології розуміння, герменевтиці й ін.)

5. неузгодженості оцінок, самооцінок. У відношенні себе і ситуації в кожного з учасників вони можуть бути адекватними, заниженими чи завищеними і не збігатися.

6. неузгодженості фізичних, емоційних і інших станів ("ситий голодному не товариш").

7. неузгодженості цілей, засобів, методів діяльності. Потенційно вибухонебезпечної є ситуація, у якій два чи кілька людей мають суперечливі, несумісні один з одним мотиви поводження. Кожний з них, переслідуючи свої особисті цілі, чи усвідомлено неусвідомлено перешкоджає досягненню цілей іншими індивідами.

8. неузгодженості функцій керування.

9. неузгодженості економічних, технологічних і інших процесів.

Найбільш гостра форма невдоволення виявляється як процес різкого загострення протиріччя і боротьби двох чи більш сторін - учасників у рішенні проблеми, що має особисту значимість для кожного з його учасників. У психології подібні відносини визначаються як КОНФЛІКТ - зіткнення протилежне спрямованих, несумісних один з одним тенденцій, окремо узятого епізоду у свідомості, у міжособистісних взаємодіях чи міжособистісних відносинах чи індивідів груп людей, зв'язане з негативними переживаннями.

Проблема конфліктів у сучасних умовах є актуальної і знаходиться в центрі уваги багатьох вітчизняних і закордонних учених, теоретиків і практиків, представників різних наукових шкіл і напрямків. Усе більшого значення набувають прикладні аспекти - теорія і практика дозволу конфліктів. У рамках сучасної конфліктології розроблені досить ефективні методи керування конфліктами. Наприклад: - медіація.

Конфлікти і суперечки між людьми, пошук ефективних способів керування ними мають таку ж давню історію, як і саме існування людства. Конфлікт як складне явище громадського життя вивчається багатьма науковими дисциплінами: філософією, соціологією, етикою, педагогікою, соціальною психологією, психологією керування, психологією праці, медичною психологією й ін. Концептуальні підходи до розгляду питань про причини конфліктів, їхньої ролі в житті суспільства й окремих індивідів, а також про можливості регулювання походять до мислителів античності (Аристотель, Платон). Увага конфліктам приділяють теоретики і практики більш пізніх часів, а також сучасники (Т.Гоббс, Р.Дарендорф, Т.Парсонс, М.Вебер, Е.Дюркгейм, К. Маркс, Н. Спенсер). Російська традиція дослідження конфліктів сполучить у собі теорії і доктрини різного характеру - ліберальні, релігійні, революційні, кожна з який використовує свої терміни, постулати і категорії.

Теоретичні й емпіричні дослідження конфліктів у радянський період виходять в основному з марксистської концепції розуміння сутності, природи й етапів дозволу протиріччя. Це, з одного боку, дає гарну пояснювальну картину конфлікту, а з іншого боку - невиправдано ідеологізують підхід, аж до появи протиріч між теорією і реальною практикою дозволу конфліктів. Разом з тим у 1960-1970-і роки достатній розвиток одержують дослідження психології спілкування, соціально-психологічної взаємодії індивідів у колективах, великих і малих групах, у спеціальних тренінгових ситуаціях.

В даний час з'явилися цільові дослідження і навчальні посібники в області конфліктології. У ряді навчальних закладів, при підвищенні кваліфікації фахівців, особливо управлінського профілю, державних службовців, працівників сфери утворення й ін., уведені спеціальні курси, де конфліктологія переважно вивчається в її практичному і прикладному аспектах.

Сучасна конфліктологія представляється як наукова і прикладна комплексна дисципліна, як сфера теоретичних розробок і практичної діяльності по врегулюванню конфліктів.

Фахівець - конфліктолог (медіатор) володіє спеціальною технологією роботи, що приводить сперечальників до рішення проблеми, що викликала зіткнення.

Не вдаючись у зайве теоретизування, відзначимо, що для реального врегулювання конфлікту необхідний прагматичний, "інструментальний" підхід по приведенню взаємодії конфліктуючих сторін у такий стан, що, дозволяє їм продовжувати співіснувати, зберігаючи продуктивність відносин. Зміст у дозволі споровши зберігаються тоді, коли сторони зацікавлені в продовженні взаємодії (хоча б на період задоволення своїх інтересів, що зштовхнулися,).Дуже часто в літературі зустрічаються описи, де конфлікт розглядається досить докладно: його джерела, причини, динаміка, наслідки, однак як перейти від цих міркувань із приводу конфліктів до реальної практики по їх врегулюванню, що робити учаснику і що, наприклад, керівнику, менеджеру - неясно.

Прикладний характер з'являється на основі діяльнісного і поведінкового підходів, коли видно, що робити і як поводитися в цьому досить складному випадку взаємодії між людьми. Ясність необхідна як зштовхнулися сторонам, так і тому, хто надає їм допомогу при дозволі суперечки.

Чи наявність відсутність прикладного характеру по врегулюванню конфліктів при їхньому розгляді можна побачити вже на етапі визначення сутності конфлікту. Ряд визначень, описуючи феномен, носять методологічний характер і корисні для своїх цілей. Інші ж наближають нас до бачення не тільки явища, але і надають можливість роботи з ним. Так, наприклад, у прикладний конфліктології конфлікт визначається як реальне чи мниме зіткнення інтересів двох чи більш сторін, сприймане хоча б однієї з них як погроза власним інтересам.

Суть врегулювання, таким чином, проста і полягає в тому, щоб побачити інтереси, що зштовхнулися, і задовольнити, розлучити їх.

Узагалі структурними елементами для аналізу конфлікту з метою його врегулювання є:

· Склад конфліктуючих сторін і інших учасників (співчуваючі, підбурювачі, примирителі, консультанти, безневинні жертви й ін.);

· Зона розбіжностей - предмет суперечки, чи факт питання, що викликало розбіжність;

· Представлення про ситуацію кожним з учасників;

· Мотиви (у тому числі усвідомлені і неусвідомлені, раціональні й ірраціональні);

· Дії конфліктуючих сторін - результат одночасно нездійсненних мотивів і цілей, наявності розбіжностей.

Дії конфліктантів як діагностична ознака конфлікту.

Саме по діях найчастіше довідаються про там,