спостережливості та уяви, розвиває самостійність та самодіяльність, здійснює зв'язок з життям, розвиває органи чуття, виховує зацікавлення та любов до природи, викликає інтерес до науки, розширює духовні потреби учнів.
Зміст кінцевої власне педагогічної цілі учителя визначається вимогами суспільства щодо рівня розвитку особистості майбутніх громадян, який повинна забезпечити школа. На сучасному етапі суспільний ідеал особистості втілений в науково обґрунтованих дер-жавних проектах: у концепції шкільної освіти, в навчальних планах і програмах. Так, у проекті державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття) зазначається, що загальна середня освіта має забезпечувати «продовження всебічного розвитку дитини як особистості, її здібностей і талантів, національної самосвідомості й загальнолюдської моралі, за-своєння визначених національно-культурними та суспільними потреба-ми системи обсягу знань про природу, людину і суспільство; естетичне виховання; правове виховання; екологічне виховання; фізичне вихован-ня та формування здорового способу життя; трудове виховання і про-фесійне самовизначеннях.
Суспільна визначена власне педагогічна ціль має стратегічне значен-ня і виступає мотивом та регулятором процесу навчання, якщо сприй-мається та усвідомлюється кожним учителем як орієнтовна цінність і перетворюється в загальну спрямованість, становить сенс педагогічної діяльності. А це можливо тільки тоді, коли ціль стає для учителя чіткою, конкретною, диференційованою. Кінцева власне педагогічна ціль має протилежні, об'єктивно зумовлені, ознаки: комплексність, узагальнений зміст, віддаленість досягнення у часі. Перша ознака — комплексність — знижує рівень визначеності кінцевої цілі, тому вимагає диференціації компонентів та елементів кожного з них. Друга ознака — узагальненість — зумовлює необхідність конкретизації компонентів цілі та її ; елементів, постановку проміжних власне педагогічних цілей. Третя ознака — віддаленість досягнення — потребує диференційованої реалізації проміжних цілей у співвідношенні з кінцевою. Перетворення суспільне заданих власне педагогічних цілей у реально діючі цілі стає можливим за умови, коли учитель глибоко усвідомлює суть поняття особистості, знає її структуру, залежності між компонентами, психолого-педагогічний зміст, механізми розвитку та методику формування кожного компонента у процесі оволодіння учнями змістом конкретного навчального предмета з урахуванням вікових можливостей дітей. Аналогічну думку висловлю-вали в свій час К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко. Відомі педагоги наго-лошу вали на тому, що учитель повинен уміти проектувати особистість учня. Але цього можна досягти тільки тоді, коли є конкретне уявлення І про те, якою повинна бути особистість дитини, які якості в ній треба формувати і яким чином це можна зробити.
Детальніше розкриємо суть вищезазначеного. Насамперед прига-даємо відому загальну концепцію структури людини Б. Г. Ананьева, по-будованої ученим з позиції комплексного підходу до людини. Людина в ній розглядається, з одного боку, як вид Homo sapiens, а з другого — як особистість, суб'єкт і об'єкт історичного розвитку. Отже, особистість — це людина, носій свідомості, здатна до різних видів діяльності. Осо-бистість характеризує суспільну сутність людини і позначає сукупність соціальних властивостей і якостей, які формуються у процесі її життєдіяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гаврищук М. Методика науки в народній школі. ч.ІІІ Наука природничої історії. -Чернівці: Друкарня т-ва "Руска Рада", 1909. -221 с.
2. Демков М. Начальная народная школа: ее история, дидактика и методика. - М., 1911.-329с.
3. Естествознание в мужских гимназиях // Весник воспитания. - 1912. - №4. - С. 177-198
4. Новая школа в Швейцарии // Весник воспитания. - 1902. - №2. - С. 98-104.
5. Носков А. Естествоведение как школьный предмет // Весник воспитания. - 1903. -№3.-С. 86-99.
6. Рождественский М. Практические занятия по природоведению // Весник воспитания.-1911.- №9. -С. 186-200.
7. Русова С. Нова школа // Світло. - 1914. - №7-8. - С. 3-16.
8. Сірий Ю. Природознавство в народній школі // Світло. -1911.- кн.4. - С. 27-32.
9. Федорова В. Развитие методики естествознания в дореволюционной России. - М.: Учпедгиз. 1958.-431 с.
10. Чепіга Я. Проект української школи // Світло. - 1913. - №4. - С. 12-29.
11. Шульга І. Нариси з історії шкільного природознавства в Росії. - К.: Радянська школа.-1955.-240с.
12. Bykowski L. Cwiczenia praktyezne z zakresu nauk przyrodniczych w szkolach srednich // Muzeum. - 1909.-S. 77-83.
13. Nusbaum M. Nauka biologii w szkole nizszej, srednej і wyzszej // Muzeum. - 1903. - zl. – S. 34-46.
14. Україна ХХІ століття / Державана національна програма “Освіта” (Проект). – К.: МО України, 1995. – С.8.
SUMMARY
In clause it is shined of teachers of the end XIX - the beginning of XX century for a role natural sciences in development of the person of the pupil.
Височак Леся – аспірант кафедри педагогіки, історії педагогіки Прикарпатського університету ім. В.Стефаника.