Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, ре-зультати виховання та їх коригування.

Мета і завдання виховання

Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і мето-дів духовного становлення особистості на основі гуманіза-ції життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.

Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї зна-чимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності люди-ни (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). Гармонія була метою виховання в афінській, римській, ві-зантійській системах, а через тисячу років — в епоху Від-родження, згодом — у період нового часу (XVIII—XIX ст.). З ініціативи видатного французького представника «нової філософії» Рене Декарта (1596—1650) термін «гармонія» було доповнено терміном «всебічність». Так було сформовано кон-цепцію гармонійно розвиненої людини.

Із збільшенням обсягу наукових знань, особливо у XVIII ст., коли природничі й точні науки нагромаджува-ли велику кількість нових фактів, часто будучи неспро-можними розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, науці стала закономірною, а всебічність пе-рестала бути актуальною. Поняття «всебічний і гармоній-ний розвиток» почали трактувати як ідеал, до якого слід прагнути в процесі виховання. Проте сучасне його розу-міння не є однозначним: одні схильні вживати його щодо професійної сфери, інші — стосовно сфери духовного роз-витку, поділяючи людей за освітою на «фізиків» і «ліри-ків»; дехто вбачає у всебічності набір чеснот.

Вітчизняна педагогіка не відразу підійшла до розумін-ня мети виховання як втілення цього ідеалу в життя. При-кладом є іронічна думка видатного українського педагога Антона Макаренка (1888—1939): «Розігнавшись на західноєвропейських трамплінах, наші теоретики стрибають над-то високо і вбачають мету виховання у всебічному розвит-ку людини ... Під метою виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людсь-кої особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути... Я побачив у своїй виховній роботі, що, дійсно, повинна бути й загальна програма... й індивідуальний коректив до неї» Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. – К., 1954. – Т.5. – С. 105-106.. У наведених міркуваннях мета виховання переплітається із завданнями, які кожна епоха ставить перед суспільст-вом, а суспільство перед школою.

Наука доводить, що виховання є глибоко національ-ним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — за-безпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, да-дуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...».

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко-вій мудрості, духовності.

Постає як створена народом сукупність ідеалів, погля-дів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціаль-ної практики, спрямованих на організацію життєдіяль-ності підростаючого покоління, у процесі якої воно за-своює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним ви-явом загальнолюдського гуманістичного і демократично-го виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід'ємної складової їх соціалізації. Національне вихо-вання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те спе-цифічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загаль-нолюдське, спільне для всіх націй.

Правильно організоване національне виховання фор-мує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так фор-мується національний характер.

Головною метою національного виховання на сучасно-му етапі є передача молодому поколінню соціального до-свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра-їни, які передбачають національну самосвідомість, розви-нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право-ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін-дивідуальних здібностей і таланту.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — за-значає академік М. Стельмахович, — висуває свій оригі-нальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кар-динальні зміни в житті суспільства вносять відповідні ко-рективи у виховному ідеалі»11 Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – С .50..

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності фор-муються суспільні, політичні, національні, естетичні іде-али особистості.

Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного ви-ховання розкрито у працях довго замовчуваного українсь-кого педагога Григорія Ващенка (1878—1967) («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (мо-ральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу. Носієм загальнолюдсь-ких цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу.

Та оскільки людина народжується і живе в конкрет-ному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона пройма-ється розумінням особливостей свого народу, етносу, на-ції. Тому ідеал національного виховання, за Г. Ващенком, повинен ґрунтуватися на