Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. У розгляданні скіннеровської концепції формування особистості слід розрізнятрі два різнови-ди поведінки: респондентну поведінку, як відповідь на знайомий сти-мул, і оперантну поведінку, яка визначається і контролюється ре-зультатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка - це реакція, яка викликається стиму-лом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розши-рення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) є довільним і спонтанним і відбу-вається завжди. Така реснондентна поведінка пов'язана з рефлек-сами, які включають автономну нервову систему.

Одним з ефек-тивних способів модифікації поведінки є використання жетонної системи. Наприклад, в колонії для підлітків - правопорушників такі нагороди як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журна-ли і т.ін. купляються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетоні: стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь за-стосовує принципи оперантного зумовлювання, а саме, винагород-жує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.

Біхевіоризм в цілому розвивався шляхом все більшого вторгнення в схему "стимул - реакція" різних проміжних змінних. Найбільше в цьому набули успіху соціальні біхевіористи (А. Банду-ра). Працюючи в основному з людьми, а не з тваринами, часто в умо-вах реального життя, а не тільки в стерільній обстановці лаборатор-ного експерименту, вони не могли не виявити однобічності у фор-мулі "стимул - реакція". Встановивши істинну, що людина - це не тільки продукт зовнішніх обставин, але й активний їх творець, вони змінили парадигму одностороннього впливу середовища на індивіда, на їх взаємодію. До цього висновку соціальних біхевіористів спону-кали факти, які свідчили про провідну роль у поведінці людини та-ких факторів, як оцінка можливих наслідків своїх дій, самооцінка, оцінка іншими, когнітивні процеси, тобто все те, що відкидалось кла-сичним, радикальним біхевіоризмом. Саме тому соціальні біхевіористи виявились нам 'чльш підготовленими до того, щоб виконати роль "прикладного гуманізму". На сьогодні вони лідирують в бурхливо про-гресуючій галузі методів самоконтролю, саморегуляції і самопрограмування. Соціальні біхевіористи, за словами А. Бандури, ставлять задачі зробити людину вільною, інженером своєї долі, вченим для себе, вміти протистояти тиску зовнішніх обставин.

Підводячи підсумки розвитку біхевіористських теорій за останні два десятиріччя, П. Шихирев зауважує, що об'єкт дослідження, на-в'язуючи соціальній психології свою логіку, позбавляє біхевіоризм підґрунтя, ставлячи перед вибором: або внести в модель поведінки корективу (пізнавальні процеси), або поступитись місцем для іншої концепції, яка б у поясненні поведінки спиралась на когнітивні про-цеси. Варіант такої концепції було запропоновано так званою когнітивною орієнтацією, яка виникла саме як антитеза необіхевіоризму.

1.2. Методи поведінкової терапії

Метод систематичної десенсибілізації. Завдання даного методу полягає в тому, щоб десенсибілізувати небезпечний об’єкт (знецінити). Наприклад: дитина панічно боїться собак. Отже, собака є тим об’єктом, якого боїться дитина. Десенсибілізація даного об’єкта полягає в тому, щоб дитина стала не чутливою до нього, тобто щоб у неї перестала виникати реакція страху на собаку.

Біхевіористи використовують техніку “ієрархія психотравмуючих стимулів”. Перед клієнтом ставиться завдання побудувати ієрархію психотравмуючих стимулів. Відстань між ними має бути невеликою.

Загальна кількість 15-20 об’єктів. Наприклад: перелік собак різних видів. Важливо правильно організувати стимули. Спочатку пропонуються стимули з низьким стресогенним навантаженням, але згодом стресогенність стимулів повинна зростати. Наприклад: від малюнка з маленькою симпатичною собачкою аж до малюнка з великою, чорною злою.

Для біхевіристів важливим є те, щоб людина почала відчувати радість. Тоді вона не буде відчувати страх, буде закритою від нього. І також, якщо людина розслаблена, то не піддається реакції страху. Отже, якщо людину “занурити” у стан релаксації чи радості, на стресогенні стимули в людини не буде.

Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці чи екзамені.

Тут можна вибудувати ієрархію вчителів (від найменш строгого до найбільш строгого). Для того, щоб допомогти дитині впоратися із психотравмуючою ситуацією здачі екзамену, психолог пропонує їй таке завдання: “Згадайте свій найбільший страх і присвойте йому 100 балів, а стану абсолютного спокою – 0 балів. Визначте де ви зараз знаходитесь”. Ця школа дає можливість:

оцінити тривогу клієнта у певний проміжок часу;

визначити межі ієрархії страхів.

У роботі з дітьми застосовують “ігрову десенсибілізацію”.

Наприклад, якщо дитина боїться темряви, то їй пропонують пограти в піжмурки з друзями. Перший крок – грають у світлій кімнаті до тих пір, поки дитина не відчує радості від гри. Другий крок – освітлення зменшують аж до повного вимкнення.

Існує також малюнкова десенсибілізація страхів.

Клієнта просять намалювати психотравмуючий об’єкт. Десенсибілізація полягає у зменшенні розмірів об’єктів, які викликають страх. Робота завершується тоді, коли клієнт поряд із психотравмуючим стимулом малює себе. Психолог допомагає клієнту змінити об’єкт страху на позитивний, привабливий. Наприклад, велика чорна собака стає білою і пухнастою. Тим самим зменшується об’єкт і сприймається адекватно.

Техніка “поводі” (повені) полягає у тому, щоб клієнт разом із психологом знаходиться у психотравмуючій ситуації. Клієнт занурюється у ситуацію страху і знаходиться там до тих пір, поки страх не почне зменшуватися. Дана процедура триває приблизно від 10 хвилин до 1,5 год. Число сеансів – від 3 до 10. проте Вольте вважає, що десенсибілізація є