Справжньою протилежністю "реалізму" і психопатизму є продуктивність. Нормальна людина сприймає світ одночасно і як він є, і оживляючи і збагачуючи його самотужки, здібностями. Якщо одна з цих двох здібностей атрофована - людина хвора".

" чи існує щось, що продуктивна особистість створює, і якщо так, то що? Якщо вірно, що людська продуктивність може створювати матеріальні цінності, то набагато більш важливим об'єктом продуктивності є сама людина".

На закінчення вивчення питання про особистості треба помітити, що Фромм думає, що особистість сучасної людини не реалізована.

«Сучасна людина не придбала волі в змісті реалізації його особистості, тобто реалізації його інтелектуальних, емоційних і почуттєвих здібностей. Воля принесла людині незалежність і раціональність його існування, але в той же час ізолювала його, розбудила в ньому почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина виявляється перед вибором.

3. Сенс існування в структурі характеру особистості.

«Хоча кожна людська істота є носієм усіх людських можливостей, коротка довжина життя людини не допускає повної їхньої реалізації навіть при самих сприятливих обставинах. Тільки якби час життя людини було тотожно часу життя людства, вона б міг брати участь у людському розвитку, що відбувається в історичному процесі. Людське життя, починаючи і закінчуючи якоюсь випадковою крапкою в процесі еволюції роду, вступає в трагічний конфлікт з індивідуальною вимогою реалізації всіх можливостей як метою людського існування. Людина має, м'яко кажучи, неясне уявлення про протиріччя тим часом, що він міг би реалізувати і тим, що він дійсно реалізує. Різні ідеології не прагнуть примиряти або заперечувати дане протиріччя, уселяючи, що життя повинне продовжуватися і після смерті або що даний історичний період і є остаточним і досягненням людства, що вінчає. Є й ідеології, що стверджують, що сенс життя потрібно шукати не в цілковитій її реалізації, а в соціальному служінні і соціальних обов'язках; що розвиток, воля і щастя індивіда підлеглі або навіть не йдуть у порівняння з благополуччям держави, спільності або як там ще можна символізувати вічну владу, трансцендентну індивіду».

Фромм, безсумнівно, має свій погляд на питання про сенс існування і неподільно зв'язує його із сучасністю.

«Життя ставить перед людиною парадоксальну задачу: з однієї сторони реалізувати свою індивідуальність, а з іншого боку -

Таким чином, кожна зі складові особистості (Ло, Ля, Лс) складається з компонентів потреб, що лежать на різних рівнях Д, Ф и Ю. Порядок формування компонентів істотно відрізняється від рівня до рівня.

Інші дослідження соціального характеру.

Менш помітними зараз, але важливими в історичному плані є дослідження соціального характеру інших дослідників, як попередників, так і натупників Е. Фромма.

Дж. Бруно у своїй праці “Характер з точки зору тіла і генеалогії людини” пише “Існує два характера, які відрізняються один від одного (з третім проміжним) у одного типу тенденція і активність сильні, а тенденція до рефлексії має перевагу тоді, як потяг до діяльності виявляється більш слабким.”

Класифікація Ф.Полана виявила собою не тільки згуртованість важливих характерів, а й перелік важливих якостей і особливостей відносин до психічного життя і змісту відчуттів. Його праця “Психологія характеру” вперше дала класифікацію характерів. На його думку, наше життя складається із ряду прагнень які комбінуються одні з одним і діють один на одного, та являють всю складність людської особистості. Ці прагнення комбінуються між собою по строгих законах і визначають будову нашого характеру. Цих законів є декілька. Закон систематичної затримки полягає у здатності одних прагнень подолати інші. Закон систематичної асоціації полягає в тому, що окремі елементи психічного життя володіють здатністю викликати до діяльності інші елементи, які знаходяться з ними в залежності.

Інший дослідник А.Ф.Мазурський пише: ”Найближчою метою систематичного вивчення індивідуальних характерів є створення природної і загальноприйнятої класифікації, яка з однієї сторони, давала б можливість добавити будь-який вид до певної групи, а з іншої сторони являла б собою вихідний пункт для подальшого вирішення людських різновидів.

Класифікація Лоського близька до Палановської, але тут основною властивістю психічної діяльності, Н. Лоський вважав волю, характерну особливим типам активності, завдяки якій все пережите нами забарвлюється почуттями нашого “Я”. Н. Лоський ділить людей на типи: чуттєвий, егоцентричний і зверхособистісний. Зверхособистісний тип відрізняється перевагою зверхособистісних прагнень. Ці прагнення являються даними, і джерело їх знаходиться не у фізичних потребах організму, а факторах вищого порядку; у вищих, наукових і естетичних запитаннях. Ці люди діють якби не від себе, а від особи волі, яку вони признають керівником своїх вчинків.

О. Штерн, вважав, що вся психологія індивідуальних відмінностей (так називав характерологію) зводиться тільки до аналізу окремих сторін особистості.

Заради справедливості необхідно сказати, що ще до А.Ф. Мазурського в Росії була побудована типологія дитячих характерів. Тут ішла мова про працю П. ?????? “Сімейне виховання дитини та її значення для вітчизняної психології, вікової психології, пройде під кутом зору “Сімя–дитина” і виведе альтернативну точку зору “Дитина–Сімя””.

Взагалі з “Проблемою характеру” вітчизняній психології не пощастило. Єдина фундаментальна праця “Психологія характеру” Н.Д. Левітові мала