За визначенням видатного мислителя Ортеги, зараз кожна людина відчуває себе паном і господарем самої себе. Водночас з цим людина все більше відчуває свою неспроможність розв’язати всі проблеми, все більше розуміє, що пануюча колись віра в незворотність прогресу полягає в приреченості іти одним і тим самим шляхом. Це веде до зникнення духу традиційності, до відмови від норм і правил. Тому, поряд з упевненістю в собі, сучасна людина відчуває і невпевненість в собі, страх, вона стає придушеною власними необмеженими можливостями. Все це веде до того , що влада потрапляє в руки “людини-маси”, що не має чіткої життєвої програми, а пливе за течією, не будуючи реальних планів на майбутнє. Ведучи інертне існування, людина-маса сприймає світ як сферу практично необмежених можливостей.

В Ортеги стихійність виступає синонімом інертності і непокірності водночас. Людини-маса є досить розумною, але не використовує свій інтелект і не хоче ним користуватись. Особливо це відчутно у відмові від культури і законності.

Ортега визнає, що людина завжди змушена застосовувати насильство. однак, надання влади в суспільстві стихійним групам перетворює насильство на аргумент номер один. Натовп відкидає співіснування з кимось крім нього самого, виношує ненависть до всіх хто до нього не належить.

Фромм вважав, що сучасне розуміння свободи передбачає існування двох незалежних факторів: людина стає все більш впевненою в собі, критичною і незалежною і водночас вона стає все більш самотньою, ізольованою і заляканою. Все це найбільш чітко проявляється саме в стихійних групах.

Свобода буває негативною, коли вона відображає заперечення несвободи, і позитивною, коли створює можливість розкриття потенцій людини. Свобода несе в собі не лише великі можливості, але вона є і важким тягарем відповідальності водночас. Ми часто є зачаровані зростанням свободи і ніби не помічаємо тих внутрішніх перешкод, примусів і страхів, які можуть звести до нуля її досягнення. Людина, за Фроммом, будучи відчуженою від продуктів своєї праці, виявляється знову невільною, закабаленою. Фромм робить висновок: сучасна людина, будучи не в змозі перейти від свободи негативної до позитивної, намагається втекти від свободи взагалі. Однією з форм такої втечі є підкорення вождю. Вождь являє собою єдину ціль, єдину ідеологію, створює видимість спільноти, поєднанності людей між собою. Лебон заявляв: “Маса царює, але не править”. Натовп, як і будь-яка інша стихійна група, перебуває в полоні у вождів. Вождь здійснює абсолютну владу над натовпом, В свою чергу натовп поклоняється вождю. Вождь виступає для мас втіленням можливостей вирішення їх головних проблем. Це може бути ідея нації соціальної справедливості, свободи. Ці ідеї набувають у нас рис світської релігії, вони виступають як вірування, часто у формі міфу.

Вождь формує масу, перетворює її в рух, об’єднує єдиною метою, ідеєю. Лебон твердив, що вождь – це ядро натовпу, юрби, навколо якого вона і кристалізується. Це люди дії, з непорушними переконаннями. Часто – це люди неврівноважені, іноді навіть напівбожевільні, що втратили інстинкт самозбереження. Через це слова вождів володіють великим ступенем впливу. Вожді є фанатиками. своїх вірувань, а їх влада завжди деспотична і харизматична.

Ідеї запропоновані вождем, як і емоції миттєво передаються натовпу, стають народною істиною. Щоб стати вождем потрібно вміти повести за собою людей, володіти волею до дії, потрібно і переважання сміливості над інтелектом.

Натовп наділяє вождя месіанською роллю визволителя. Авторитет вождя виступає як сила гіпнозу, і юрба готова виконувати його накази не роздумуючи. Вождь змушений дистанціюватися від натовпу, створити навколо себе ореол таємничості та патерналізму.

Вождь не може існувати без пропаганди, яка передбачає виставу, церемоніал та переконання. Простір для вистав є обмежений – собори, площі, стадіони, тобто місця, які створюють психологічний стан співучасті і тимчасовості людського буття. Церемоніал передбачає наявність прапорів і пісень, які мобілізують і об’єднують маси. Церемоніал викликає в натовпу відчуття гіпнотизму. Пропаганда переконань має ту ж мету що і реклама, але звернена вона не до розуму, а до емоцій. Вона сприяє колективному переконанню.

Однак, слід зауважити, що дуже часто стихійні групи є ситуативними, в них немає лідера чи вождя (ті ж пасажири в автобусі). Їх членів об’єднує іноді лише одна мета чи інтерес. Такі групи є вкрай нестійкими. Однак за деяких обставин вони можуть перетворитися на організовані. Окрім того, фактично всі стихійні групи, колективи і т.д. в свій час перебували на стадії формування. тоді вони мали більше рис стихійної групи і лише згодом набули рис більш стійкого соціального організму.

В цілому ж проблема виникнення, функціонування та розпаду стихійних груп викликала, викликає і очевидно, що і в майбутньому буде викликати інтерес в дослідників, психологів.

Список використаної літератури

Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1996. - 416 С.

Виштеюнас Г.В. Соціальні групи // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - №2. - С. 37 - 38.

Голубев В. В охваченой безумием толпе (психология толпы) // Труд. -2001. - 10 октября. - С. 12.

Дубов И.Г., Хвостов А.Л. Моральная детерминация поведения в обыденном сознании различных групп населения // Вопросы психологии. – 2000. - № 5. – С. 87 – 99.

Каган М.С. Мир общения. – Политиздат, 1988. – 316 С.

Мачинський О.В. До проблем ідентифікації особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - № 4. – С. 28 – 30.

Основы психологии и педагогики пропагандисткой работы. - К., 1988. - 238 С.

Синагин Ю.В. Динамика процесса