IV. 1. Двозначність поняття “жалю”.

Страждання самі по собі у багатьох викликають співчуття: чи то вбивають собаку, який корчиться від болю, чи то вбивають приреченого на смерть. Чи можна відмовити у такому вияві милосердя? Дійсно, навіть деякі переконані католики вважали своїм обов’язком вкоротити страждання ближнього. Алей цей жаль вже сам по собі є двозначним: звичайно, часто сам біль є нестерпним, але нерідко він буває ще більш нестерпним для тих, хто знаходиться поруч з хворим.

“Позбавляючи” хворого від болю, вони часто позбавляють від страждань самих себе. Чи зберігається у такому випадку свобода вибору хворого? На крик про допомогу відповідають смертельним ударом. Спричинити смерть – означає позбавити перш за все самого себе від необхідності почути цей крик, бо за словами “вбий мене” приховане прохання: “розділи зі мною мій біль і допоможи мені!” Часто по-людськи завжди важче “супроводжувати” хворого у його стражданні, ніж знищити його. Це є також важливим психологічним моментом у проблемі евтаназії.

IV. 2. Право на життя і право на смерть.

Такі поняття і є найбільш дискусійними. Прихильники евтаназії заявляють, що , якщо життя не буде істинно людським (життям у спілкуванні), то краще померти по-людськи (тобто гідно, за допомогою евтаназії). Так виправдовують активну евтаназію. Але що ми маємо на увазі, коли кажемо “нелюдське життя”? Ось у чому проблема. Тут у загальних рисах розуміють “чисто рослинне існування”, але й це поняття дуже широке і зазвичай ігнорує можливості виходу з цього стану.

Якщо ж існує право на життя, чи можна зробити висновок, що існує таке поняття, як “право на смерть?”. Це було б внутрішньою суперечністю для законодавця, чиїм основним принципом є захист життя. Акцент все-таки ставиться на життя: це життя треба захищати, а не смерть. Якщо хтось і може вважати просьбу допомогти покінчити з життям морально виправданою (крик про допомогу того, хто вимагає покласти кінець його стражданням), то легальним це може визнати закон, який заперечує сам себе. неможливо визначити окремі винятки з правил про охорону життя, якщо руйнується сама основа цього правила.

Існує право померти гідно, по-людськи, без зайвих страждань. Тут мова йде про повагу людської гідності. Але це право не звільняє від закону про охорону життя. Смерть – це частина реальності з усіма її наслідками й приниженнями. Втікати від цього – означає бути боягузом. Право на гідну смерть включає також право на лікування за допомогою гуманних методів: вони повинні бути спрямовані на те, щоб полегшити страждання і похмурий настрій, допомогти померти спокійно, без непотрібної і безкінечної боротьби. Таке гуманне лікування завжди закінчується лише природною смертю, без штучного її спричинення. Це означає, що вдаватися до штучних методів, які тільки сповільнюють процес вмирання, треба продумано і у відповідності до потреби у них. Все має вирішуватися з урахуванням, перш за все, інтересів самого хворого.

V. Причини евтаназії. Соціально-психологічний аналіз.

За останні 12 років цікавість до евтаназії особливо зросла, і це не дивлячись на те, що медицина досягла значних успіхів у лікуванні болю. Це свідчить про те, що рівень зацікавленості евтаназією в більшій мірі залежить від впливу соціальних, політичних і релігійних факторів, ніж впливу стану технології і медицини. На перший погляд такий підхід до причин евтаназії здається дивним, хоча відомо, що випадки добровільної смерті через психологічні і побутові причини не є винятком (на цьому я й хочу зосередити увагу).

Підвищений зараз інтерес до евтаназії пояснюється й тим, що ця проблема має яскраво виражене емоційне забарвлення, бо включає в себе поняття життя і смерті. По-друге, не дивлячись на те, що сучасна медицина здатна зберегти життя пацієнтам за таких умов, при яких раніше вони мали б померти, лікарі нерідко опиняються сам на сам з проблемами, які вимагають прийняття складних рішень.. аж до зупинки лікування і застосування евтаназії. Відомо, що і на сучасному етапі медицина у багатьох випадках є безсилою. Одним з найпереконливіших прикладів цього є різка зміна характеру захворюваності і смертності людей на нашій планеті. Так, цифри справляють враження. Достатньо звернути увагу на один з наймасовіших захворювань – рак, щоб в цьому переконатися. А ,якщо до цього додати серцево-судинні захворювання, то вони в сумі складають 2/3 від усіх смертей на земній кулі. Але справи не лише в поширеності і смертності цих хвороб. Справа у їх підступності. Всім добре відоме жахливе слово “рак”. Якщо він запущений, стан хворого практично безнадійний. При чому стан хворого дуже швидко ускладнюється не тільки у фізичному, а й у психологічному відношенні. І ось, коли людина переконується, що вона дійсно невиліковно хвора і перебуває в постійному страху перед трагічним фіналом, вона нерідко приходить до думки про необхідність піти з життя не як про акт насильницької смерті, а як позбавлення від мук.

Дійсно, зменшити біль фармакологічними методами можливо, але

цього не достатньо. Драма ракових хворих, як і більшості пацієнтів, які

знаходяться в термінальному стані, має, в основному психологічний характер: вони почувають себе покинутими не лише лікарем, а часто, навіть і родичами. І саме в такий момент приходить думка про евтаназію, просьба про яку, за своєю суттю, є криком про допомогу. Зарубіжні вчені звертають увагу на те, що переважна більшість пацієнтів зі смертельними захворюваннями, які хочуть померти, перебувають також