ІІІ. 2. Крик душі.

Верховний суд Великобританії визнав право 43-річної паралізовано

хворої добровільно померти. Міс Бі, ім’я якої не називається через діючі у

країні юридичні норми, вимагала відключити апарат штучного дихання, який

протягом року був складовою частиною лікувального процесу. (Що штовхає людину на таке рішення? Що відчуває така людина в момент прийняття рішення про свою смерть? Які процеси відбуваються у свідомості такої людини? Ні ці питання психологи ще мають відповісти.)

Колишня працівниця одного із закладів соціальної допомоги, міс Бі стала першою у Великобританії, хто домігся в суді такого рішення. Рік тому через розрив артерії на шиї вона була повністю паралізована, проте, при цьому мала ясну свідомість. Постільки становище було ненадійним, мужня жінка вирішила через суд домогтися, щоб лікарям дозволили зупинити систему штучної вентиляції її легень. В травні цього (2002) року вона отримала відповідну санкцію, не дивлячись на заперечення лікарів з приводу того, що відключення пацієнта від медичної апаратури суперечить лікарській етиці. Решта часу пішла на підготовку до цього акту.

Вона померла у сні після того, як система вентиляції легень була відключена.

ІІІ. 3. Головне не порушувати конвенцію.

Європейський суд з прав людини в Страсбурзі вважає справедливою заборону на допомогу при добровільному самогубстві, бо це призведе до “зловживання”. Це рішення тим більш вагоме, що суд у Страсбурзі до тепер ніяк не визначив своєї позиції з цього питання.

Мова йде про долю 43-річної англійки Діани Претті, яка померла в страшних муках, так і дочекавшись дозволу на “легку смерть”. Уражена важкою хворобою ЦНС, ця жінка не могла дихати і рухатися без спеціальних пристроїв і допомоги інших людей.

Вона давно хотіла “гідно померти”, але самостійно не могла відключити дихальний апарат, а палата Лордів Великобританії – вища юридична інстанція країни, відкинула прохання Діани дозволити її чоловікові Брайану допомогти їй в цьому. Самогубство як таке дозволене британськими законами, але вони карають за допомогу у його здійсненні позбавленням волі терміном до 14 років. Тому пані Претті і звернулася в Страсбурзький суд зі скаргою про порушення прав її чоловіка.

Першу спробу вона зробила ще у березні цього року. Нещасна жінка зробила заяву у присутності 3-ох медсестер і чоловіка через спеціальний комп’ютер (бо самостійно говорити вона не могла), як цього вимагають правила, щоб підкреслити, що хоче померти добровільно, будучи при здоровому глузді.

На відповідь пішов місяць. 8 членів судової палати вирішили, що рішення, прийняте в Лондоні, є справедливим і не порушує прав подружжя Претті. Директор кабінету Європейського Суду повідомив, що його відомство не втручається в юрисдикцію окремих країн, а розглядає такі нюанси, як порушення прав людини в тому чи іншому конкретному випадку, якщо подавач скарги не знаходить відповіді у своїй країні, аж до вищої судової інстанції. Іншими словами, сказав він, ми не маємо права дозволити чи заборонити евтаназію як таку, якщо юрисдикція країни її дозволяє, як це відбувається, наприклад, в Голландії. Наш суд стоїть на стражі дотримання Європейської Конвенції прав людини, а не диктує юридичну процедуру і закони країнам – членам СЄ. В даному випадку, суд вважає, що палата лордів ніяк не порушила цю конвенцію.

Як я уже відмічала, офіційно евтаназія поки-що дозволена тільки в Голландії. Але на думку незалежної групи експертів Комісії з прав людини ООН, такий закон призведе до “баналізації” добровільної смерті, перетворить евтаназію у звичайне явище.

А от у Франції думки поділилися: противники евтаназії порівнюють її з нацистськими теоріями відбору, коли старих і хворих людей, які стали тягарем для суспільства, знищують, а її прихильники розцінюють можливість добровільно померти як гуманний акт, прояв співпереживання, милосердя до безнадійно хворих.

Хоча у більшості європейських країн евтаназія заборонена, відхилення

від правил – все помітніші. У Франції, наприклад, кримінальний кодекс

передбачає різну відповідальність за “активну евтаназію”, тобто дію, яка безпосередньо призвела до смерті, що прирівнюється до вбивства, і “пасивну”, тобто уникнення лікування, що оцінюється як ненадання допомоги.

Суперечки навколо евтаназії розгорілися у Франції дуже серйозно. Міністр – делегат з питань охорони здоров’я Бернар Кушнер вирішив обговорити його на зустрічі з відомими медиками, філософами, психологами, представниками різних релігійних конфесій. З пропозицією міністра дозволити “законну допомогу у смерті невиліковних, сильно страждаючих хворих” погодився тільки представник протестантської церкви і кілька осіб, які підтримують Асоціацію за право на достойну смерть. Лікарі зійшлися на думці, що “людина створена для життя і повинна прожити його до кінця”. а їх обов’язок – допомогти їй в цьому.

Юристи побоюються, що дозвіл на евтаназію “юридично легалізує смерть”.

Але проблема існує і вимагає вирішення хоча б тому, що Франція – активний член Європейського суспільства – не може не помічати процесів, які відбуваються у сусідніх країнах. Про Голландію і Бельгію згадувалось раніше. Та “процес пішов” і в інших країнах. В Швейцарії, наприклад, де “активна евтаназія” також поза законом, до “пасивної” ставляться досить терпимо. У Іспанії з 1995 року вона вже карається у кримінальному праві, коли хворий страждає від невиліковної хвороби і наполягає на тому, щоб померти.

Приблизно так само йдуть справи у Данії. Зате, в Італії, Норвегії, Греції будь-яка евтаназія заборонена, а у Німеччині вона прирівнюється до вбивства.

ІІІ. 4. Евтаназія в праві України.

Я засвідчую під