Соціально – психологічні чинники соціальної дезадаптації неповнолітніх.

Зміст

Порушення стосунків дитини й дорослого як першоджерело соціальної дезадаптації.

Новоутворення в структурі особистості підлітка, які перешкоджають процесу соціалізації.

Адиктивна і кримінальна поведінка як крайні форми соціальної дезадаптації.

1. Порушення стосунків дитини й дорослого як першоджерело соціальної дезадаптації.

Ранній емоційний досвід дитини, як уже зазнача-лося вище, має основоположне значення для форму-вання особистості. Саме відчування дитиною себе ко-ханою, почуття захищеності й повного прийняття ста-новить фундамент розвитку здорової психіки.

Відомо, що стиль виховання дітей у сім'ї визна-чається не тільки любов'ю матері до них, але значною мірою й культурними традиціями, вимогами суспіль-ства, настановами батька щодо міри суворості до дітей. За традиціями вітчизняної культури, виховання будується в рамках парадигми заохочення — покаран-ня. За добрі (з точки зору вихователя) вчинки дитину хвалять, виконують її бажання; якщо ж дії дитини суперечать уявленням вихователя про хорошу поведінку, вони розцінюються як погані, і така дитина має бути покарана. [ ].

Як правило, негативна оцінка дорослих викликає в дитини негативні емоційні переживання, що підштов-хує її до перегляду своїх дій, коригування вчинків у тому напрямі, який заданий вимогами вихователів або рекомендується соціальними нормами. Однак такий процес засвоєння соціальних норм є лише загальною приблизною схемою, що не враховує ні індивідуаль-них особливостей дитини, ні характеру її стосунків з вихователем, ні соціальної ситуації розвитку особис-тості конкретного вихованця в цілому. Проте батьки й педагоги у своїх виховних діях несвідомо спираються саме на таку схему засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду. Не вміючи знайти альтернативи негативній оцінці, у разі виникнення у вихованця ускладнень (і, тим більш, відхилень) у процесі оволо-діння соціальними нормами, дорослі починають зло-вживати цим методом. Більше того, негативна оцінка вихователем учинків дитини нерідко поширюється на особистість вихованця в цілому, зумовлюючи таким чином фрустрацію одразу двох життєво важливих со-ціальних потреб: потреби в позитивній оцінці оточую-чих та потреби в самоповазі, задовільній самооцінці.

Отже, стійка негативна оцінка поведінки дитини (а тим більше її особистості в цілому) є для вихованця тяжкою психотравмуючою ситуацією. Як довго може дитина жити в цій атмосфері емоційного неблагополуччя, що викликана систематичними негативними оцінками дорослих? Це питання не з'ясоване. Мабуть, багато що тут залежить від індивідуальних особливос-тей дитини, ступеня напруженості її потреб, віку, наявного життєвого досвіду та ін. У всякому разі, рано чи пізно настає момент, коли ситуація утруднення задоволення(життєво важливих потреб обертається для дитини ситуацією неможливості. Інакше кажучи, на тлі негативних емоційних переживань, що виникають Унаслідок невдалих спроб оволодіти соціальними нор-мами, індивід починає розглядати цю ситуацію утруд-нення як ситуацію неможливості. Тепер уже, оскільки досягнення задоволення соціальних потреб видається Дитині неможливим тими засобами, які їй пропонує дорослий (а саме шляхом оволодіння соціальними нормами), вихованець із полегкістю взагалі відмов-ляється від діяльності, яка не принесла йому успіху. Це пояснюється тим, що психотравмуюча ситуація є занадто хворобливою, навіть нестерпною для дитини. Тому, сам того не усвідомлюючи, вихованець прагне вийти з неї і, не знаходячи можливості подолати пе-решкоди, що виникли перед ним на шляху до оволо-діння соціальними нормами, оцінює ситуацію, що склалася, як ситуацію неможливості. У цьому випадку стан психічної напруженості знижується, емоційний комфорт відновлюється, але водночас і припиняються спроби дитини наполегливо дотримуватися нормативної поведінки, долаючи перешкоди, що виникають. [ ].

Відомо, що потреба в позитивній оцінці дорослих, потреба в спілкуванні з однолітками, прагнення зай-няти гідне становище в системі міжособистісних сто-сунків колективу класу є базовими, провідними для підлітка. Невдалі спроби їх задоволення створюють для учня психотравмуючу ситуацію, яка за відсутності психологічної допомоги переходить у ситуацію не-можливості задоволення життєво важливих соціальних потреб.

У цьому разі виявляється фрустрованим цілий ряд соціальних потреб підлітка: потреба в позитивній оцінці значущих для нього дорослих (оскільки наслід-ком негативної оцінки педагога, як правило, буває негативна оцінка батьків), потреба в самоповазі (оскільки низька оцінка успішності дитини в навчан-ні, як правило, асоціюється з недостатнім розвитком здібностей, інтелекту); потреба в спілкуванні, оскільки думка вчителя в підлітковому віці все ж таки ще сут-тєвою мірою визначає думку однокласників, а низька оцінка успішності також не сприяє поліпшенню ста-новища учня в системі міжособистісних стосунків у колективі класу.

Перелічені потреби охоплюють основні сфери жит-тєдіяльності підлітка, тобто особистісно значущі цілі виявляються фрустрованими. Ця ситуація є для дити-ни психотравмуючою.

Тут необхідно спинитися докладніше на визначенні поняття психотравмуючої (фруструючої, кризової, стресової) ситуації. Незважаючи на відмінність назв, суть її, як уже було сказано, полягає в неможливості або утрудненості задоволення актуальних соціальних по-треб. Якщо йдеться про особистісний розвиток, най-більш прийнятним є термін "психотравмуюча ситуа-ція". Це поняття, незважаючи на своє яскраве емоцій-не забарвлення, позначає не тільки надзвичайні обста-вини в житті дітей (смерть або тяжка хвороба батьків, розпад сім'ї, нещасний випадок, несправедливі обви-нувачення й покарання дитини, жорстоке поводження з нею та ін.). Подібні випадки є тільки найяскравіши-ми проявами психотравмуючої ситуації, але аж ніяк не вичерпують її. Для підлітка (а тим більше для мо-лодших дітей) психотравмуюча ситуація може виника-ти за найрізноманітніших обставин, навіть таких, які дорослій людині видаються безглуздими або смішни-ми. Наприклад, дівчинка може серйозно страждати через те, що вважає себе негарною (або занадто висо-кою, занадто гладкою та ін.), а хлопчик-підліток вва-жати своє життя загубленим через те, що він нижчий від усіх у класі. Звичайно, такі причини, з об'єктивної точки зору,