Чим важливішими є ті соціальні потреби, які дити-ні не вдається задовольнити, і чим більше в ранньому віці дитина зазнає такого травмуючого впливу, тим небезпечнішим він є для подальшого розвитку осо-бистості. Сутність несприятливого впливу родинних стосунків на формування особистості дитини також полягає в незадоволенні її життєво важливих соціаль-них потреб.

У ранньому віці дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєї поведінки, оцінку себе в цілому. Дитина не може ще зрозуміти, що погане або байдуже ставлення до неї дорослого може бути викли-кане різноманітними причинами, вона сприймає таке ставлення як оцінку своєї особистості. Стійка немож-ливість задоволення потреби дитини в позитивній оцінці з боку дорослого породжує тяжкий емоційний стан незадоволеності, відчуття емоційного неблагополуччя.

За відсутності педагогічної допомоги зняття нега-тивних переживань відбувається за рахунок викрив-лення уявлень дитини про свою поведінку. Дитина стає «непроникною» для будь-яких негативних (як слушних, так і неслушних) оцінок дорослого. Це є одним із засобів уникнення хворобливих сумнівів Щодо самооцінки.

Як зазначає В. Сухомлинський, дитина, яка пережила в ранньому дитинстві образу, несправедливість, стає хворобливо сприйнятливою до найменших проя-вів несправедливості, байдужості. Кожне зіткнення з образою, кривдою знов і знов ятрить дитяче серце, і дитина бачить зло навіть там, де його немає. Інакше кажучи, незадоволеність значущих для людини потреб призводить до викривленого сприйняття ставлення до неї оточуючих. Тоді "дитина дедалі більше замикаєть-ся в собі, протиставляючи існуючому та уявному злу те, що вона здатна протиставити,— неслухняність, упертість, різкість та брутальність, свавілля, бажання робити все наперекір вимогам дорослих, щоб нагадати про себе, заявити людям про своє право на увагу". [ ].

На спроби педагога встановити контакт такий підліток відповідає недовірою, оскільки часто він внут-рішньо переконаний у ворожості до нього з боку ото-чуючих, у тому, що слова вчителя облудні, що той прагне його обдурити, ввести в оману, начебто при-спати його пильність. Тому нерідко буває так, що на-віть досвідчений, чуйний педагог не завжди може швидко ввійти в контакт зі своїм учнем, завоювати його прихильність. На піклування, доброту та ласку підліток відповідає недовірою або й брутальною, зу-хвалою поведінкою.

Викривлене уявлення підлітка про ставлення ото-чуючих до нього, закріплюючися, стає своєрідною по-зицією дитини, що визначає весь її подальший розви-ток. Реагуючи таким чином, дитина знаходить виправ-дання своїй незадоволеності, вбачаючи причину своїх невдач не в особистих недоліках, а в несправедливос-ті, недоброзичливості оточуючих людей, несприятли-вих обставинах, випадкових подіях і т. ін. Це призводить до невідповідності між усвідомленням підлітком своїх ставлень до себе, до інших, до власної діяльності та реальним змістом і проявом цих ставлень.

Таким чином, проявляється зворотний бік психо-логічного захисту: стан емоційного благополуччя, психологічного комфорту забезпечується за рахунок викривлення сприйняття дійсності, ціною самоомани. Захисні механізми, викривляючи реальність із метою невідкладного забезпечення благополуччя, діють без урахування довготривалої перспективи. Цілі психологічного захисту досягаються ціною дезінтеграції поведінки, виникнення особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу соціалізації.

2. Новоутворення в структурі особистості підлітка, які перешкоджають процесу соціалізації.

Середній шкільний вік, який називають підлітковим, належить до найскладніших у психологічному та педагогічному плані. Починають активно виявляти себе новоутворення у психічній та моральній структурах особистості, які характерні саме для цього періоду соціального становлення індивіда. Це так звані критичні ( кризові ) ситуації розвитку дитини, коли і проявляються основні психічні напруження та "важка" поведінка.

Виникнення кожного такого новоутворення зумовлює специфічну мотиваційну обстановку, яка визначає поведінку дитини. І якщо педагог вчасно і вдало розбереться в цій обстановці, тим менша небезпека виникнення напружень та деформацій у психічних і моральних стосунках дитини.

Підліток зазнає таких критичних станів частіше, ніж діти будь – якого іншого віку. Такі стани вважають суперечностями підліткового віку, віку, коли свідомість порівняно з молодшими школярами відзначається зростанням розумової активності, зміною вартісних орієнтирів особистості, поглядів на стосунки з тими, хто оточує дитину. Виникає критичне ставлення до поведінки дорослих, менш критичне – до своєї. З'являються перші ознаки самоконтролю та саморегулювання поведінки. У цей період розвитку дитини починається процес статевого визрівання, який також позначається на поведінці школяра. Проте більшість учених вважають, що визначального значення цей процес не має. Поведінка, вчинки підлітків залежать передусім від суспільних умов життя та виховання. Найважливішою психологічною особливістю підліткового періоду є. як вказує В. А. Крутецький, інтенсивне моральне формування особистості, формування моральної свідомості, опанування морально – етичних норм поведінки.

Підлітковий вік вважається критичним. Саме в цей період відбувається значний стрибок у психологічному розвитку. Починається процес самооцінки та самовиховання. Ідеалізуючи моральні стосунки між людьми, підліток висуває вимоги до навколишніх людей, а потім до себе.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість неповнолітнього характеризується передусім відчуттям дорослості. Підліток суб'єктивно пов'язує дорослість не стільки з наслідуванням. стільки з приналежністю до світу дорослих ( Д. І. Фельдштейн ). Підліток намагається зайняти місце дорослих в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Багато дослідників цього віку відзначають і такі суперечності, як прагнення до дорослості та недостатній моральний досвід, інтелектуальне дорослішання та завищена своїх знань тощо. Відомо, що в цивілізованих країнах спостерігається значний розрив у часі між настанням статевої зрілості, можливостями виконувати найпростішу трудову функцію дорослої людини ( 15-16 років ) та настанням соціальної зрілості ( 22-26 років ).