Отже, об'єктивної дорослості в підлітка ще немає. Суб'єктивно ж вона виявляється:

1.В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалежності, поваги до своїх таємниць. Виділяють " сфери впливу " батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення до дому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків.

2.У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями і успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

3.У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не стільки факт симпатії, стільки форма стосунків, запозичена у дорослих (побачення, розваги тощо).

4.У зовнішньому вигляді й манері одягатися.

Підліток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні передумови – і фізичні. й інтелектуальні, й соціальні. Лише у спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємини з дорослими ( й однолітками також ) відповідали претензіям і потребам підлітків. [14 ст.75].

У житті кожної дитини рано чи пізно виникає ситуація утруднення в реалізації життєво важливих соціальних потреб. Більшість дітей долає цю ситуацію шляхом тимчасової відмови від мети, аби набути навиків, знань та умінь, яких бракує, тощо. Врешті-решт, можлива відмова від даної конкретної мети із заміною її на аналогічну, яка дозволяє ті самі потреби ( не зміг досягнути значних успіхів у навчанні. але самоствердився серед однолітків своїми спортивними досягненнями та інше ). Такий шлях подолання життєвих труднощів звичайно здійснюється підлітком успішніше в тому разі, якщо на допомогу йому приходить дорослий. який розуміє проблему дитини й користується її довірою й повагою. Велике значення має також рівень особистісного розвитку самого підлітка. Якщо в його попередньому життєвому досвіді трапилася ситуація утруднення задоволення життєво важливих соціальних потреб і він з успіхом долав їх завдяки власним зусиллям, тоді і в підлітковому віці знов посталі проблеми розв'язуються безболісно. Звичайно, такий діяльний підхід до подолання перешкод знов-таки формується як результат попереднього життєвого досвіду, коли дитину вчать долати ускладнення в будь-яких життєвих ситуаціях, спираючись на власні зусилля.

Якщо ж підліток, унаслідок особливостей попереднього та шкільного виховання, залишився на низькому рівні особистого розвитку, якщо його сприйняття навколишньої дійсності інфантильне, то будь-яка ситуація ускладнення може виступати для нього як ситуація неможливості. Як зазначалося вище, Усвідомлення неможливості досягнення життєво важливих цілей дезорганізує поведінку. викликає важкі негативні емоційні перевантаження. Ця ситуація напруженості, психічного дискомфорту не може тривати довго, тому відбувається вмикання захисних механізмів особистості. Поки ще не з'ясовано, скільки таких психотравмуючих ситуацій має перенести підліток. щоб реакція вмикання захисних механізмів стала стійкою, щоб сформувалися своєрідні "функціональні органи" , тобто такі особистісні новоутворення, які, з одного боку, дають змогу зберігати емоційне благополуччя, але, з іншого – перешкоджають процесу соціалізації. [36,ст.86].

Природно, що формування особистісних утворень, котрі викривляють сприйняття навколишньої дійсності на догоду уявленням, які задовольняють суб'єкта є гальмом у розвитку особистості. Більше того, скасовуючи необхідність діяльності суб'єкта як у напрямі реального перетворення дійсності ( в плані подолання перешкод на шляху до мети ), так і в плані самовдосконалення, ці нові "функціональні органи" дтермінують поведінку, яка начебто задовольняє його соціальні потреби.[25,ст.144]. Так "важкий" підліток, який раніше не міг задовольнити свою потребу в спілкуванні, в самоствердженні ні в сім'ї ні в колективі однокласників, потрапляючи в асоціально спрямовану неформальну групу, відчуває нарешті стан соціального благополуччя, психологічної захищеності. Навіть той факт, що моральні цінності групи, її діяльність суперечать моральним настановам , прищепленим йому раніше в школі , не порушує стану психологічного комфорту. це пояснюється вмиканням захисних механізмів особистості, які прагнуть заміну тій референтній групі спілкування. або тій соціально схвалюваній діяльності. де підліток постійно наражається на неуспіх.

Діагностика новоутворень у структурі особистості, детермінуючих соціально дезадаптовану поведінку неповнолітніх, є необхідним компонентом психокорегуючої роботи з важкими дітьми. Це зумовлено тим, що такі новоутворення з часом перетворюються на свого роду "функціональний орган", і починають визначати поведінку дитини, стаючи звичним для неї засобом вирішення життєвих проблем. У цьому випадку й виникає "непроникність" щодо виховних впливів, зняття якої можливе тільки після подолання негативних особистісних новоутворень.

Розглянемо у чому ж полягає сутність і які діагностичні ознаки особистісних новоутворень, що перешкоджають процесу соціалізації дитини.

Найбільш ранні прояви негативних особистісних новоутворень маємо у феномені "смислового бар'єру", поміченого Л. Славіною в дітей, починаючи з дітей молодшого шкільного віку . Смисловий бар'єр виявляється в тому, що дитина начебто не розуміє (або не чує) того, що говорить їй дорослий. Така несприйнятливість до звертання дорослого виникає у зв'язку з афективним переживанням . Смисловий бар'єр може існувати щодо конкретної людини або конкретної вимоги. Якщо дитина, виходячи з попереднього досвіду спілкування, негативно ставиться до дорослого , то вона начебто не сприймає його присутності.

Якщо ж дитині постійно ставлять вимогу, виконання якої для неї неприйнятне ( у різних, хай навіть не суттєвих, з точки зору дорослої людини, причин ), виникає смисловий бар'єр щодо вимоги, а й виявляє афективну реакцію, що є