Таким чином, саме в протиправній діяльності власне важковиховуваний підліток найповніше задовольняє свої неадекватні завищені домагання, самостверджуючись через відчуття своєї влади над жертвою. При цьому механізм розбіжності ставлень звільняє його від будь-яких сумнівів у своїй правоті, докорів сумління, почуття жалості та інше.

Зважаючи на те, що власне важковиховувані підлітки, як правило, більш інтелектуально розвинуті, більш особистісно зрілі, ніж їх педагогічно занедбані ровесники, вони частіше стають лідерами злочинних угрупувань, їх ідеологами, творцями традицій і символів субкультури.

Особливу увагу слід звернути на тих підлітків, важковиховуваність яких зумовлена відхиленням в особистісному та психічному розвитку. Відомо, що з цього середовища значний відсоток стає злочинцями. Проте такий в'язок аж ніяк не можна вважати фатальним. Так, якщо проаналізувати біографію тих злочинців, у яких діагностивно дебільність ( серед засуджених таких виявлено близько 30 % ) то стає очевидним, що до протиправної поведінки вони прийшли через педагогічну недбалість як вторинний дефект, що зумовлений соціумом.[25, ст. 169].

Аналогічно розглядаючи долі неповнолітніх правопорушників з акцентуаціями характеру, можна дійти висновку, що головна роль у їхній соціальній дезадаптації зіграло все ж найближче оточення, насамперед сім'я. навіть підлітки-психопати, незважаючи на всю серйозність цього первинного дефекту, прим правильному психолого-педагогічному підході можуть поводити себе відповідно до соціально схвалюваних норм.

Процес виникнення у підлітків адиктивної поведінки хоч і має багато спільного з зображеною вище схемою, все ж вимагає особливого розгляду. Це зумовлено тим, що якщо протиправні дії підлітка перебувають поза сферою психолого-педагогічного впливу, то зловживання психотропними речовинами не може залишитися поза увагою дорослих. Іншими словами, доки про злочин неповнолітнього ніхто не знає, він і не належить до категорії правопорушників. Коли ж правоохоронні органи знаходять винного, т ним вже починають займатися не вчителі й батьки, а спеціалісти пенітенціарної системи. Інша справа, коли підліток роками зловживає алкоголем, про що знають не тільки батьки, а й учителі, лікарі, міліція. Навіть вживання підлітками наркотичних ( токсикоманічних ) речовин не є цілковитою таємницею, у всякому разі для батьків. Тому поінформованість вихователів про причини, динаміку перебігу адиктивної поведінки та діагностичні ознаки, що передують її виникненню, на наш погляд, необхідна.

Причини алкоголізму та наркоманії у неповнолітніх складні та багатоаспектні: від екологічних та соціальних до психофізіологічних. Необхідно зважити й на властивості самих психотропних речовин, точніше, специфіку їх впливу на людський мозок. Проте жодна з цих причин не є вирішальною, не може виступати як головна у виникненні адиктивної поведінки в конкретного підлітка.

Сполучення різних факторів виникнення психічної залежності від алкоголю й наркотиків, інтенсивність їх впливу, безумовно, мають значення, але головна роль все ж належить переживанню підлітком своєї життєвої ситуації. Саме цим і пояснюються ті реальні факти й життєві спостереження, коли одна дитина з найнесприятливішого середовища, негативної сімейної атмосфери виростає достойною людиною, а інша, з цілком благополучної, забезпеченої сім'ї, яка займає досить високе соціальне становище, стає наркоманом чи алкоголіком.

Суть алкоголізму чи наркоманії полягає в тому, що тут метою людини є зміна свого психічного стану. Незалежно від того, за яких обставин підліток почав вживати психотропні речовини, які тоді в нього були мотиви, ми говоримо про наявність захворювань в тому випадку, коли виявлено саме цю мету – змінити свій психічний стан. Тому знати психологічні причини алкоголізму та наркоманії – значить відповісти на запитання: чому людина хоче змінити свій психічний стан саме штучним ( хімічним ) шляхом?

Психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом та наркоманією неповнолітніх полягають передусім у виявленні психологічної готовності до вживання психотропних речовин, тобто таких психологічних особливостей підлітка, які є свого роду "слабкою ланкою" в процесі соціалізації особистості. Саме ці психологічні особливості провокують "відхід від реальності" при зіткненні з життєвими труднощами.[ ].

Пошук "структури особистості" алкоголіка чи наркомана, а також дослідження з метою виявити "специфічний профіль" такої особистості проводились головним чином зарубіжними вченими з використанням багатьох особистісних тестів. Результати показали, що існує ряд загальних рис, властивих людям, які зловживають наркотиками чи алкоголем. Це – слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни, низька стійкість до всяких несприятливих впливів; невміння долати труднощі; емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знайти продуктивний вихід з конфлікту.

Неважко помітити, що ці риси особистості притаманні не тільки алкоголікам і наркоманам, а й просто погано соціально адаптованим людям, тим паче неповнолітнім. Напевно, велика кількість важковиховуваних підлітків мають такий самий психологічний портрет, хоч вони і не вживають психоактивних речовин. Проте саме ці особистісні особливості викликають відхилення у поведінці, напруженість у соціальних контактах, що, в свою чергу, завжди пов'язано з виникненням у підлітка потреби змінити психічний стан.

Отже, потяг підлітків до вживання психоактивних речовин є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя. Психологічна готовність підлітка до вживання психотропних речовин, формуючись поступово, поволі, може стрімко реалізуватися при виникненні