В період пошукового полінаркотизму для підлітка немає значення, яку саме психоактивну речовину вживати. Перевага спочатку все ж віддається алкоголю та легкодоступним наркотикам, що вважаються "безневинними", що збуджують і позитивно забарвлюють бездумну комунікацію. Потому можна спостерігати своєрідне колекціонування: Спробувавши новий наркотик, підліток з гордістю розповідає, про свої відчуття друзям, демонструючи свої враження про "кайф", так само як філателіст демонструє нову марку. Кожен учасник групи намагається поповнити свою "колекцію" відчуттів від наркотиків, жадібно засвоює інформацію про дію психоактивних речовин, способи їх одержання і т.д. Серед інтелектуально розвинених підлітків-наркоманів поширений навіть такий афоризм: "Той, хто шукає свій наркотик, шукає самого себе".

Поступово етап пошукового полінаркотизму переростає в етап фонового полінаркотизму. Перепробувавши багато психоактивних речовин, підліток визначає той наркотик, який дає йому найбільше задоволення. Саме поява такої вибірковості, наявність наркотику, якому віддається перевага на фоні інших, є головною рисою цього етапу. При пошуковому полінаркотизмі потягу навіть до цього вибраного наркотику поки що немає, психічна залежність відсутня. Тай вибирає "свій" наркотик підліток лише в тому випадку, коли є вибір. Якихось активних дій в пошуках саме цієї психоактивної речовини підліток ще не вживає.

На етапі фонового полінаркотизму підвищується толерантність до психоактивних речовин ( частіше до наркотику, якому віддається перевага ), знищуються або зникають захисні рефлекси. Такою, якій віддається перевага, звичайно стає речовина з найвищою наркогенністю або препарат, до якого підліток виявився найбільш чутливим через свої індивідуальні особливості. Найчастіше такою речовиною є опій ( точніше, його сурогат ) та снотворні препарати, значно рідше – гашиш та ефедрон. Практично не спостерігається на цьому етапі вживання холінолітиків та летких речовин ( інгалянтів ).

Тривалість стану фонового полінаркотизму невелика – від трьох тижнів до півроку. Цей етап ніби підготовлює становлення першої стадії наркоманії.

Таким чином, захворювання на алкоголізм та наркоманію ніколи не буває випадковим ("через цікавість"), раптовим. Захворюванню завжди передує досить тривалий період соціальної дезадаптації дитини ( спочатку в дома, а потім і в школі ), період перших спроб психоактивних речовин, пошуковий полінаркотизм, де головну роль відіграють стандарти групової поведінки, фоновий полінаркотизм, усякому все яскравіше виявляється мотив зміни психічного стану за допомогою наркотику, якому віддається перевага.

Отже, схема виникнення психічної залежності від алкоголю та наркотиків матиме такий вигляд [ ]:

нездатність підлітка до продуктивного виходу з ситуації, ускладнення задоволення життєво важливих соціальних потреб, яка виникає в наслідок певного поєднання особистісних властивостей (особистісна схильність);

несформованість чи неефективність засобів психологічного захисту особистості, що перетворюють особистісну схильність у психологічну готовність до зловживання психотропними речовинами;

Наявність фруструючої ( психотравмуючої ) ситуації, що актуалізує прояви цієї психологічної готовності;

поінформованість підлітка про властивості психотропних речовин, які дають можливість зняти психічну напруженість, досягти емоційного комфорту.

Психологічна готовність до зловживання психотропними речовинами є свого роду функціональним органом, що являє собою поєднання певних особистісних особливостей. А в ситуації ускладнення задоволення значущих соціальних потреб підлітка ця готовність реалізується.

Які ж особистісні особливості входять до структури цієї психологічної готовності? Дослідження Н. Ю. Максимової і К. Л. Мілюміної показали[ ]:

Упідлітків, які зловживають алкоголем та епізодичновживають наркотики, статистично достовірно визначається уникаюча мотивація. Соціально адаптованих підлітків спонукає до діяльності потреба досягнення успіху ( вдячності, нагороди, похвали тощо ). У підлітків, схильних до адиктивної поведінки, ця особливість загальмована ( або не розвинута ). Їх спонукає до дії протилежна потреба – уникнути кари, поразки, негативних емоції і т. д.

Соціально адаптовані підлітки розглядають свою діяльність як джерело позетивних емоцій. Підлітки, що схильні до адиктивної поведінки, чекають від своєї діяльності тільки негативних емоцій.

Соціально адаптовані підлітки вважають необхідним передбачити результати своєї діяльності, аналізують наслідки своїх вчинків, беруть на себе відповідальність за них. Підлітки, що схильні до адиктивної поведінки, не тільки не вважають необхідним передбачити наслідки своїх дій, а взагалі не відчувають себе суб`єктом своєї діяльності. На їхню думку, все, що з ними відбувається, не залежить від їх волі і неє наслідком їх поведінки. Життя вони розуміють як нагромадження випадкових подій, які неможливо обминути чи уникнути їх. тому будь-які зусилля, на їх думку, не мають сенсу.

Силою, яка рухає життєдіяльність людини, є потреби. Задоволення потреб викликає позитивні емоції. Людина, яка не має відхилень у розвитку особистості, вже в підліткокому віці добре усвідомлює зв"язок між своїими діями, задоволенням своїх потреб та позетивними емоціями. Усвідомлюючи себе суб`єктом діяльності, підліток вчиться керувати обставинами, тому що впевниний, що від його дій значною мірою залежать, чи будуть у нього позитивні емоції ( задоволення, нагорода, похвала, радість ), чи ні.

Зовсім інше властиве нашим обстежуваним. Не усвідомлюючи себе суб`єктами власної діяльності, вони вважають, що не можуть керувати обставинами свого життя, досягти позетивних емоцій завдяки виконанню суспільно корисної діяльності. Але потреба в досягненні позитивних емоцій від цього не зникає. Підліток намагається відчути стан задоволення, радості, але не бачить шляхів досягнення цього. Дізнавшись, що