Важливими заходами профілактики злочинів проти неповнолітніх є ознайомлення дітей з ознаками причетності осіб до кримінального середовища за вербальними та невербальними проявами і визначати наявність так званих „небезпечних станів” (наркотичного та алкогольного сп’яніння), вміння розпізнавати брехню, нещирість та ворожість з мови та дій людей.

3. Психологічні заходи. Полягають у вивченні індивідуально психологічних властивостей неповнолітніх прогнозуванні їх поведінки в ситуаціях, де є загроза життю здоров’ю або правам та законним інтересам, проведенні практичними психологами психокорекційної діяльності.

Найбільш важливою частиною таких заходів є робота з потенційними потерпілими, тобто з неповнолітніми, чиї особистісні риси найбільше «приваблюють» злочинців.

Під час здійснення індивідуальної роботи з неповнолітніми необхідно враховувати їх особистісні властивості і прояви, систематизуючи які можна виділити основні типи віктимних підлітків та оптимальні варіанти роботи з ними:

а) Агресивний.

В цьому разі запобіжні заходи мають багато чого спільного з
тими діями, які здійснюються щодо осіб від котрих можна
чекати скоєння злочину. До них належать усі можливі прийоми впливу на неповнолітнього: проведення психокорекціиної роботи зі зниження агресивності дітей. Можливе тимчасове вилучення агресивного неповнолітнього з небезпечного середовища (відправити
до родичів, у літній табір) з продовженням психокорекційної роботи. В організаційному плані – встановлення шефства за місцем проживання, навчання.

б) Саморуйнівний.

Йдеться про такі злочини як заподіяння шкоди своєму здоров’ю тощо. В таких випадках необхідно пояснити неповнолітньому, що він теж вчинює злочин, як і та особа, котра завдає шкоди. Не завадить
встановлення тимчасового нагляду з боку родичів, сусідів, вчителів, працівників міліції. Можливе вилучення з небезпечного середовища протягом часу, необхідного для настання позитивних змін у поведінці.
Беручи до уваги, що активна поведінка неповнолітнього часто
пов’язана зі скрутним становищем, з якого він не бачить виходу,
підліток перш за все потребує проведення психологічної роботи з метою формування в нього впевненості в собі, своїх силах, зниження почуття тривоги тощо.

в) Ініціативний.

Найбільш доцільне навчання прийомам самозахисту вмінню впізнавати злочинця за ознаками зовнішності, особливостями поведінки.
Поряд з цим необхідні психологічні тренінги, спрямовані на виховання хоробрості, рішучості, мужності.

г) Пасивний.

Частіше це діти з вадами фізичного та психічного статусу об’єктивно нездатні чинити опір. Нерідко вони зазнають знущань з боку батьків, родичів близьких Найефективніший вихід – вилучення із сімей, де такі
діти зазнають поневірянь. Поряд з цим має надаватися психологічна
допомога, яка сприяла б усуненню стресового стану, необхідні
реабілітаційні програми, які допомогли б позбутися наслідків тривалих знущань.

д) Некритичний.

Потрібна робота з формування вміння розбиратися у небезпечних ситуаціях, бути обачними, допомога у навчанні, критичніше ставитися до незнайомців та підозрілих осіб.

ЗАВДАННЯ 3

При розслідуванні автомобільної пригоди потерпіла літня
жінка, у своїх свідченнях стверджувала, що її збив автомобіль „Швидка
допомога”, марки „Волга”, світло-сірого кольору. В дійсності її збив
автомобіль спеціальної медичної служби, марки „Москвич”, темно-вишневого
кольору. Поясніть психологічну природу помилки потерпілої.

Психічні процеси – відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уявлення, емоції, воля – виконують подвійну функцію. З одного боку, вони створюють структурні одиниці внутрішнього світу особистості, саму особистість; з іншого – є формами та інструментами відображення особистістю реальності, виконуючи пізнавально-регулятивну функцію активності особистості. Звичайно, не можна здійснювати аналітичний розрив між психічною функцією (сприймання, мислення, емоція) та психічним змістом (спрямованість, характер, мотиви, відносини) особистості. Взаємний зв'язок між ними міцний та нерозривний: сприймання, пам'ять, мислення набувають цілеспрямованого характеру за допомогою вольових зусиль; тим же чином вони формують єдність самої особистості. Однак синтез не виключає, а передбачає аналіз. За цих умов вважається необхідним детально розглянути один з найважливіших різновидів людської діяльності – пізнавальну діяльність. Психологічний зміст пізнання полягає в одержанні інформації про дійсність. Специфіка пізнання також у тому, що його засоби, якими є пізнавальні процеси, водночас є й об'єктами пізнання – особистість цікавить не тільки те, що вона пізнає, а й те, як та чому вона сприймає дійсність, запам'ятовує інформацію про неї та вирішує мислительні завдання.

Найпростішим, елементарним процесом, який забезпечує надходження інформації від зовнішнього світу та внутрішніх станів до людини, є відчуття. Відчуття – це процес та результат особливої діяльності, яка називається сенсорною. Елементарність відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Кожного моменту життєдіяльності людини органи чуття одержують, оцінюють, передають у мозок величезну кількість інформації. Оскільки існує тісний зв'язок відчуття з анатомо-фізіологічними особливостями людини, його вивченням займається така галузь психологічної науки, як психофізіологія.

Неможливо переоцінити значення відчуття для особистості. Усім відомі неприємні стани, пов'язані з послабленням відчуттів через хворобу або у зв'язку з відсутністю органів чуття. Експерименти довели, що обмеження відчуттів відразу викликає стан тривоги та хвилювання у піддослідного. Медицині відомий випадок, коли у хворої збереглися лише зір одним оком та чутливість обмеженої ділянки шкіри на руці. Якщо хвора закривала око і ніхто не торкався її руки, вона миттєво засинала. Тобто повна сенсорна ізоляція призводить по суті до зупинки свідомої життєдіяльності людини. Неможливо уявити собі працівника правоохоронних органів, який вирішує професійні завдання при відсутності або суттєвому послабленні відчуття, тому медико-біологічні дослідження та їх висновки є невід'ємною умовою визначення професійної придатності [9, с.77].

Центральною складовою сенсорної діяльності (відчуття)