є аналізатор – складна система, яка включає в себе елементи рецептора (сприймаючого органа); нервові волокна, що передають сигнали в головний мозок, де здійснюється первинний аналіз інформації; нервові волокна, які повертають результати цієї оцінки у сприймаючий орган. Ця складна система одержала назву рефлекторної дуги або, точніше, – рефлекторного кільця (І. Павлов – П. Анохін). Розлад будь-якої ділянки цієї системи призводить до неадекватності або відсутності відчуття. Центральною ділянкою аналізатора є головний мозок, у якому кожному рецептору (сприймаючому елементу) відповідає певна ділянка кори великих півкуль. Відчуття виникає лише після обробки інформації у головному мозку.
Уся сукупність відчуттів класифікується за різними ознаками.
1. За місцем розташування та характером рецепторів:
а) екстероцептивні відчуття – відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища і мають рецептори на поверхні тіла (зір, слух, тактильні відчуття тощо);
б) інтероцептивні відчуття – відображають стан внутрішніх органів за допомогою розташованих в організмі рецепторів (печінка, серце, шлунок, легені тощо);
в) пропріоцептивні відчуття – дають інформацію про рухи та положення тіла у просторі за допомогою рецепторів, розташованих у м'язах кінцівок та тіла (нахил тулуба, урівноваження, рух).
2. За типом впливу подразника:
а) контактні відчуття – виникають при безпосередньому впливі на рецептор (смак, дотик);
б) дистанційні відчуття – виникають при впливі віддалених об'єктів (зір, слух, нюх) [9, с.78].
Окрім різноманітності за видами, відчуття характеризуються певними якостями та властивостями, перш за все, адекватністю подразника. Наприклад, зорове відчуття виникає лише в межах певних (для людини) довжин хвиль світла (від 380 до 700 мілімікронів – райдуга, спектр). Слухові відчуття виникають при певних межах частоти коливань повітря (від 16 до 20000 герц).
Важливою характеристикою відчуттів є їхня якість. Зокрема, слухові відчуття розрізняються за висотою, тембром, силою звучання; зорові – за кольоровим тоном, яскравістю, насиченістю. Звідси випливають індивідуальні відмінності свідчень у кримінальних справах, основою чого може бути різниця саме у якісних характеристиках відчуттів. Інтенсивність відчуття визначається силою подразника та функціональним станом аналізатора. Наприклад, висока інтенсивність сонячного світла не дозволяє довго дивитись на сонце. Межею інтенсивності для слуху є сила звуку понад 120 децибел.
Тривалість відчуття – це його часова характеристика, тобто упродовж якого часу відчуття є адекватним (відповідним) подразнику. Сюди належить так званий латентний період, тобто час від початку дії подразника до виникнення відчуття. Зокрема, латентний період для тактильного відчуття (дотику) становить 130 м/сек, для смакового – 50 м/сек, для больового – 370 м/сек. Тривалість латентного періоду відчуття зумовлена біологічною пристосованістю, еволюцією людини, оскільки відчуття не виникає миттєво, миттєво і не припиняється. Ця своєрідна тривалість відчуття після припинення дії подразника називається післядією, яка визначається існуванням так званого післяобразу (дзвін у вухах, плями в очах, тиск на кінцівках), що надає людині можливість здійснювати більш осмислений, детальний аналіз. На явищі після-образів (інерції відчуття) заснована дія кінематографа, телебачення; при надзвукових швидкостях польоту пілот фіксує поглядом об'єкти, які вже безпосередньо не сприймає. Нарешті, ще однією властивістю відчуття є просторова локалізація, тобто співвіднесення відчуття з ділянкою тіла, на яку діє подразник. Найточніше локалізуються дотикові, смакові подразники; найменш точно – больові.
Органи чуття можуть відображати дійсність більш-менш точно, тобто можуть бути більш-менш чутливими до впливу. Чутливість визначається так званими порогами (абсолютним та відносним). Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття; максимальна сила подразника, за якої відчуття ще адекватне аналізатору, є верхнім абсолютним порогом відчуття.
Слід зазначити, що органи чуття людини досить чутливі. Зокрема, людина відчуває запах при дії лише 8 молекул речовини на одну клітину чутливого органа. За ідеальних атмосферних умов людське око могло б бачити світло від свічки на відстані до 27 км.
Відносним порогом відчуття є мінімальна різниця подразників, яка викликає різницю відчуття. Відносні пороги для різних органів чуття стабільні. Зокрема, для зору цей поріг дорівнює 1/100, для слуху – 1/10, для дотику – 1/30. Тобто, якщо на руці знаходиться тягар вагою 100 г, то для виникнення відчутної різниці до нього треба додати близько 3,4 г, якщо вага становить 1000 г, треба додати 33,4 г. Індивідуальність відносного порога призводить до того, що один свідок може зафіксувати більше суттєвих змін у темряві, ніж другий.
Чутливості притаманна така якість, як адаптація, тобто зміна відчуття при постійному впливі подразника. Наприклад, при огляді приміщення, в якому відчувається легкий запах газу або іншої речовини, цей запах поступово перестає відчуватись. Адаптацією (пристосуванням) пояснюється той факт, що різкий перехід від повної темряви до яскравого світла або навпаки вимагає поступового звикання. Тому при оцінці свідчень у справі або при аналізі власних відчуттів працівник повинен зважати на цей параметр чутливості.
Проте відчуття – це лише початковий момент надходження інформації у процесі пізнання. Як правило, відчуття об'єктивно зливаються, поєднуються у сприйманні, яке визначається як відображення у свідомості цілісних об'єктів та явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. На відміну від відчуттів, сприймання дає цілісне (через свідомість) уявлення про реальність. Тому головними характеристиками сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність (стабільність), осмисленість.
Указані характеристики визначають сприймання як особливий різновид діяльності людини, який називається перцептивною діяльністю.
Предметність сприймання полягає в тому, що об'єкт або явище дійсності